=11=

– Бос, – начальник охорони відкашлявся. – Тут виникло одне питання.

Якого дідька? Я відірвав погляд від документів і подивився на невдаху, який явно наривався на звільнення.

– В чому справа? – запитав. – Я ж сказав, турбувати лише в крайньому випадку.

– Розумієте, босе, – бовдур знову прочистив горло. – Здається, це саме такий випадок. Ну, надзвичайна ситуація, коли необхідно повідомити.

– Кажи вже. Що сталося?

– Ваша гостя, – зам'явся, змушуючи мене втратити терпіння. – Ганна Іванівна… вона… розумієте, вона знову…

– Та що ти як вуж на сковорідці! – обірвав його нескінченне белькотіння. – Висловлюйся нормально. Що дівчина встигла наробити? Розколотила черговий сервіз? Знищила колекцію гіпсових статуеток? Ну чого замовк? Язик проковтнув?

– Дівчина втекла, – зітхнув та втер долонею піт, що проступив на лобі. – Ваша гостя знову втекла.

– Як?

Я піднявся так різко, що крісло відлетіло назад та з гуркотом врізалося в стіну. Начальник охорони зблід і відсахнувся, притулився до дверей.

– Не знаю, – промимрив. – Ніхто не знає, босс.

– Що за маячню ти зараз верзеш? – Процідив, стискаючи кулаки. – Гаразд, але як ви могли втратити дівчисько в моєму домі? Куди вона взагалі могла подітися з кімнати?

– Незрозуміло, бос, – мало не простогнав начальник охорони. – Ви ж розпорядилися доставити їй вечерю до кімнати. Служниця прийшла, а там порожньо. Нікого немає.

Ну й дебіл же він. Невже я сам його прийняв на роботу?

– Розібратися, – гаркнув я. – Живо!

Він кивнув.

– Ти ще тут?

Бовдура, як вітром, здуло.

Я повернувся до столу, але робота не йшла. Голова була забита всякими дурницями. Я намагався зосередитися на вивченні документів, але перед очима стояла ця нестерпна маленька стерва, яку мені треба було придушити ще в першу зустріч.

Прокляття. Ні, не можна так. З нею обережно треба. Стримано. Вона ж носить під серцем мою дитину. І взагалі психованна. Від такої шаленої дівки всього очікувати можна.

Я мусив побудувати розмову інакше. Мав знайти підхід. Я ж завжди чудово справлявся. Із конкурентами. Знущався над ними. Нагинав кожного. Жорстко. Такий у мене стиль гри. Рівняти з асфальтом будь-кого, хто ризикнув перетнути мені шлях. Але тут, хм, зовсім інший випадок. Із Лазаревою подібний номер не пройде.

Досить. Скільки я займатимуся цими нісенітницями? Знайшов про що хвилюватися. Нікуди та дівка не зникне. Ну не пішки ж вона піде з мого маєтку. Хоча така дурна може й пішки…

Все. Достатньо. Я обірвав безглузді думки, силою змусив себе поринути у роботу. Але ні чорта не складалося. Усередині палило від роздратування і чогось ще… нового та дивного. Цього почуття я не розрізняв. Нічого схожого раніше не відчував. Мене трясло від дикої злості на самого себе.

Я закрив кляту папку із контрактами та подивився на телефон.

Диявольщина.

Я вилаявся та набрав номер начальника охорони.

– Знайшли? – поставив йому єдине запитання.

– Поки немає.

Я стиснув щелепи. Шкода, що не на горлянці цього клятого бовдура.

– Година після твоєї доповіді минула, – сказав я, подивившись на годинник. – Чим ви там займаєтесь?

– Шукаємо, бос.

– Де?

– Скрізь, – зітхнув. – Ми обстежимо кожен кут. Нічого не проґавимо. Повірте, я відповідаю головою.

– Ви вже проґавили.

– Бос, ми ще встигнемо все випра...

– Я тобі особисто голову відірву.

Я завершив виклик і відкинув телефон. Відкрив папку, спробував продовжити роботу, але цифри розпливалися перед очима. Усюди лізло бліде обличчя тієї клятої дівчини. Неначе справжнє марення.

А раптом вона потрапила кудись? Раптом щось погане трапилося?

Дурниця. Безпека в моєму будинку на найвищому рівні. Нічого б із Лазаревою не сталося. Тоді чому її й досі не можуть знайти? В чому проблема?

Спрацювало повідомлення про початок онлайн-конференції. Мені довелося підключитися до мережі, і це відвернуло від дурних думок, яка підривали мій мозок. Тільки не надовго.

Я ледве дочекався фіналу та знову зв'язався з начальником охорони.

– Спіймали?

– Ще ні, – промимрив жалібно.

– Чому так довго копаєтесь?

– Ми перевірили записи з камер, встановили, як ваша гостя вийшла з маєтку, але куди вона рушила далі нам поки визначити не вдається. Зрозуміло лише те, що територію дівчина не залишала.

– Звичайно, не залишала! – Вибухнув я. – Мимо того паркану комар не проскочить!

– Ми оглянули басейн, сад, альтанки, житло прислуги. Бос, ми обійшли метр за метром. Я всіх людей відправив на пошуки, але дівчіну ніде не можуть знайти.

– Справді? – крижана лють розлилася по венах. – Не знайдете її – і вас не буде. Усіх розжену.

Я припинив розмову і знайшов на комп'ютері документ із детальним кресленням будинку, окинув той план поглядом, оцінив ситуацію відсторонено.

Куди ж ти поділася? Ганна. Іванівна.

...

Шановні читачі, наступна прода вийде в понеділок:)

Підписуйтесь на мою сторінку, щоб не пропустити новинки! Я планую багато що написати. Звісно, якщо вам це буде цікаво)