=8=

Я замкнулася на всі замки, але все одно здригалася буквально від кожного шереху, настільки велике було потрясіння від сьогоднішнього дня.

Я переконувала себе, що я вдома, все добре, ніхто не витягне мене звідси силою, але розслабитися ніяк не виходило.

Та й як розслабитися, коли звичний світ наче з ніг на голову перевернувся! Ще вчора я жила звичайнісіньким, навіть звичайним життям: робота, сесії, улюблені серіали і чашка какао перед сном, а тепер ніби стала героїнею турецького фільму, яких встігла вже безліч переглянути.

Яке до біса ЕКЗ, та бути цього не може!

Штучне запліднення здавалося нереальним.

А ЕКЗ із біоматеріалом мільярдера тим більше!

Поки я їхала додому на метро, ​​вивчала медичні статті в інтернеті, читала про все, що стосувалося цієї теми. Теоретично відбутися таке могло – підсадка ембріонів, що завершує ступінь цього складного багатоступінчастого процесу, швидка і безболісна. Але як могло статися таке, що мене сплутали з іншою Лазаревою? Хіба подібне можливе у такій дорогій елітній клініці?

Навіть якщо врахувати, що лікар не знала мене в обличчя, це ж… Це ж божевілля якесь!

Я ходила з кута в кут і буквально не знаходила собі місця, прокручуючи у голові всі події сьогоднішнього дня. Але особливо сильно викарбувався момент зустрічі з Карімовим у його кабінеті... Варто лише згадати його пронизливий погляд, по шкірі одразу побігли мурашки.

Він справді виявився таким, яким його описували: високим, сильним, з неймовірно палаючими чорними очима, тільки ось їх глибина занадто страшна. Та такий зі світу зживе, якщо піти йому наперекір! А стати матір'ю його дитині… та ніколи в житті.

Якщо припустити, що все це дійсно було, це не сон і не марення, значить, я носитиму під серцем дитину, яку змушена буду потім віддати…

Я ніколи не думала про те, скільки я хочу дітей, кого саме, не думала, як назву свого первістка… Мені всього двадцять, я ще не закінчила навчання. Та в мене навіть сексу ніколи ще не було, які діти! І тут, як сніг на голову, такі новини!

А ще я втекла з роботи і тепер мене вже напевно звільнять. Ізергіль дзвонила мені разів десять, напевно щоб влаштувати рознос. Зрештою я просто відключила телефон, щоб не відволікатися ще й на адміністраторку. Яка тут робота, коли в житті ТАКЕ коїться!

Раптом з коридору пролунав такий звук, ніби хтось замок відкриває, і я вся буквально захолонула від жаху: підскочивши з місця, схопила зі столу перше, що трапилося під руку – Лізкин випрямляч для волосся – та приготувалася відбиватися. Але це виявилися не люди Карімова, а лише моя подруга.

– Я дзвонила тобі весь день, чому ти не відповідаєш? – пробурмотіла вона, скидаючи босоніжки. – Там таке діялося!

О Боже!

– Це була охорона, так?

– Звісно. Вони шукали тебе! Я намагалася довести їм, що тебе там навіть не було.

– Намагалася чи сказала?

– Ти б бачила, які вони величезні! – Зразу відповіла Лізка. – Я злякалась! А як ти хотіла? – І відразу змінила тон на цікаво-обережний: – А-ань, це що, реально правда все? Ну те, що ти розповіла мені перед тим, як охоронці до нас вломилися.

Тут вона навіщось подивилася на мій живіт.

Чомусь саме зараз я раптом відчула весь жах ситуації, що склалася. Навіть не в кабінеті Карімова під гнітом його спопеляючого погляду, не коли тікала пожежними сходами з готелю, а саме зараз, після запитання Лізки.

– І що ти будеш робити? – продовжила вона чомусь напів пошепки, опускаючись на край нашого старого диванчика. – Ну, якщо ти таки вагітна від Карімова.

А що я могла їй відповісти? Нічого. Тому що я гадки не мала, що можна зробити в цій воістину жахливій ситуації.

Я зовсім не готова поки що стати матір'ю, але віддати дитину бездушному мільярдеру тільки тому, що ось така у нього з'явилася забаганка, теж не зможу.

Та взагалі, навіщо йому дитина у такий спосіб? Він що, не міг як нормальна людина? Знайти жінку, одружитися. Ну як зазвичай люди роблять дітей?

Навіщо такі складності?!

Я справді не розуміла, що мені робити, але чітко усвідомлювала одне – бути інкубатором я не хочу! І якщо вже так вийшло, дитину свою йому нізащо не віддам!

– Зате він, мабуть, добре тобі за це заплатить… – відволік мене від роздумів голос Лізки. Я перевела на неї повний нерозуміння погляд.

– Сподіваюсь, це ти зараз так пожартувала?

– Ну, а що… Усього якихось дев'ять місяців, зате потім квартиру купиш, станеш столичною штучкою. Коли ще тобі, дівчинці з села, випаде такий шанс?

– Я не продаюсь! – Сухо відрізала я, і в цей момент у двері голосно забарабанили.

Я здригнулася всім тілом і знову схопила нещасний випрямляч для волосся, наче ця штука здатна налякати двометрового амбала.

– Вона не працює, Ань.

– Хто?

– Плойка, – кивнула Ліза на агрегат в моїх руках, і я була готова завити від її дурості.

– Боже мій, Соловйова, я ж не зачіску робити йому зібралася! Це для оборони!

– Тоді ось, візьми фен, він більший та важчий.

Стук став гучнішим, здавалося, ще секунда та двері розлетяться вщент.

– Може, сховатися?

І тут я зрозуміла, що за дурість зморозила. Однокімнатна хрущовка, тут навіть немає ліжка, щоб під яке можна залізти!

До стуку додалися наполегливі дзвінки, ставало все страшніше. Я зрозуміла, що цепні пси Карімова все одно не підуть звідси, тільки двері виламають, як Зінаїді Петрівні потім усе це пояснювати? Довелося діяти інакше, я хоч і не без страху, але таки підійшла до дверей та двічі повернула ключ.

По той бік стояли двоє чоловіків, у костюмах і навіть при краватках, начебто нічого страшного, але їхні погляди відчувалися як сканери, що висвітлювали мої думки.

– Ганно Іванівно, ходімо.

– Це ще куди? Нікуди я з вами не піду! А якщо зробити щось із дверями – виклику дільничного!

Здається, мій спіч не просто ніяк їх не налякав – вони навіть не почули його, не надали ніякої уваги.