=7=

– Босс, я сам не розумію, як так вийшло, – винувато промимрив начальник охорони, переступаючи з ноги на ногу. – Ця ваша дівчина ніби крізь землю провалилася. Тобто ми встановили, що вона спустилася вниз пожежними сходами. Але ж надалі її слід загубився.

– Повтори.

– Бос, вибачте, але ми втратили…

– Як можна втратити когось у цьому готелі? – обірвав його безглузду маячню. – Перевірте камери.

– Нічого не записалося. Саме йшла переустановка системи спостереження.

Він продовжив белькотіти всякі нісенітниці, а я згріб документи зі столу і попрямував на вихід.

– Увечері дівчисько має бути в мене вдома, – наказав.

– Звичайно, бос, я зроблю все можливе.

– Зробиш. Інакше тебе навіть лоток із шаурмою стерегти не візьмуть.

Я відпустив водія і сам сів за кермо. Треба було хоч трохи розслабитись і випустити пару.

Втекла, значить. Ще й пожежними сходами. Зовсім шалена дівка. Хоча щось у цьому є. Щось до одуру дратівливе. Прибив би її. Придушив. Але як покарати дівчисько? Вона ж мого спадкоємця захищає. Інша підписала б документи та пищала б від радості. За гроші все продається та купується, просто у кожного товару своя ціна. Знаю я цих дівчат, бачать золоту карту і відразу стійку як мисливські собаки роблять, а в очах долари прокручуються, як у гральних автоматах.

Тільки ця Лазарєва… хм, вона якась не така. Аж бісить.

Дзвінок мобільного змусив вилаятися.

– Так! – гаркнув, приймаючи виклик.

– Ти якийсь напружений, Рустаме, – почувся з динаміку найублюдський на світі голос. – Поганий знак. Сталося щось не те? Може допомога моя потрібна?

Булат Залмаєв. Стерв'ятник так і кружляє поряд. Та я краще здохну, ніж колись прийму допомогу від такого виродку.

– Я сам зі своїми справами справляюся, Булате.

– Чудово, раз так, – хмикнув той. – Ми ж тепер партнери з бізнесу. Чи ти ще не знаєш, що я викупив мережу заміських готелів “Дуб”?

Іншим разом я потягнув би інтригу, бо вирубувати ворогів одразу занадто нудно, тільки сьогодні гратися різко розхотілося. Не той був настрій, не до розваг.

– Вітаю, – з глузуванням кинув я. – Так от хто викупив той збитковий мотлох.

–  Злишся, що я тебе обійшов? Даремно, Рустам, дуже даремно.

– Помиляєшся, Булате, я радий як ніколи. Немає у світі нічого приємнішого, ніж спостерігати, як твої доходи відлітають у “Дупу”. Ой, пробач, у “Дуб”! Хоча чи є там різниця?

Я скинув виклик і посміхнувся. Шкода, не побачу пику Залмаєва, коли той зрозуміє що до чого. Кілька тижнів тому я розпустив чутки, ніби маю намір викупити мережу готелів, що знаходяться на межі банкрутства. Ціна різко злетіла. Гад клюнув і сам помчав усе скуповувати, аби накласти лапу на мій бізнес. Власник мережі навіть не підозрював, що здатний заробити стільки на своїх руїнах.

Я припаркував машину на стоянці перед головним офісом і попрямував до кабінету, де на мене чекав сюрприз.

– Рустам, – гортанно прошепотіла Ілона.

Моя офіційна коханка розташувалася прямо на робочому столі. Абсолютно гола. Хоча ні, вона була у діамантах, які я їй подарував.

– Я вирішила, тобі потрібно розслабитись.

Потрібно. Тільки не перед зустріччю із китайцями. Там треба бути у всеозброєнні. Тих хитровигаданих товаришів, навідміну від Залмаєва, не проведеш. Діяти доведеться обережно, поступово та доклавши усіх зусиль.

– Прикрийся.

Я жбурнув їй кожушок, який вона скинула на стілець. Чорт знає, навіщо вона носить хутро в таку спеку. Хоча мені наплювати, це не важливо. Аби тільки контракти своєю голою дупою не пом'яла.

– Рустам, але ж я...

Я стягнув свою коханку зі столу, намагаючись діяти акуратно. Мене турбувала цілісність та збереження документів.

– Рустам! – Ілона ображено надула губи. – Кошенятко, я не хотіла, щоб ти сердився. Не будь таким черствим. Не можна ж постійно працювати. Потрібен час і на розваги. Чому ти насупився?

– Тобі пора.

– Кошенятко...

– Ти сьогодні пила?

– Ні. Ти що? – Вона повисла на моїй руці, притискаючись усім тілом. – Я ж знаю, що ти не виносиш алкогольний сморід.

– Тоді звідки беруться такі дебільні звернення?

– Рустам, – провела пальцями по грудях униз, затрималася на поясі штанів. – Ти такий твердий. Напружений. Жаль тільки, не там, де хотілося б...

– Хто пустив тебе до мого кабінету?

– Ой, ну ти знаєш, я вмію домовитись, – підморгнула.

– Тоді по дорозі на вихід передай кожному з тих, з ким домовилась, що вони тепер звільнені, – сказав наче відрізав я. – І якщо ти ще хоч раз розвалишся на моєму робочому столі без прямого на те наказу, теж вирушиш у відставку за охороною.

– А під столом можна?

Вона посміхнулася і спробувала розстебнути мої штани.

– Рустам, – Ілона облизнулася. – Я так давно не куштувала морозиво.

– Рот відкриєш, коли я накажу, –  відсторонив дівку, яка занадто розгулялася, від себе. - Збирай шмотки та провалюй. А по дорозі можеш купити собі морозиво, якщо настільки по ньому сумуєш.

– Я чекатиму на тебе вдома, – усміхнулася вона і закусила губу. – У ванні. Бачу, ти якийсь смурний сьогодні, але я вмію піднімати настрій. І не лише його. Ну, ти знаєш, Рустаме.

Настав час її замінити. Хоча… поки що згодиться. Якщо порівняти з моїми минулими коханками, ця ще найкмітливіша.

Я перевірив телефон. Повідомлень від начальника охорони не було.

Куди ж пропало те прокляте дівчисько?