=6=

Мені здається, ніколи ще у своєму житті я не бігала так швидко. Перед очима миготіли поверхи та численні двері номерів, кілька разів я ледь не збила когось з ніг – так сильно мені не терпілося якнайшвидше втекти з цього місця.

У голові досі не вкладалися його слова: якесь ЕКЗ, дитина, контракт, жити у його будинку.

Це реальне життя, не сюжет індійського фільму! Тільки у кіно може таке статися. Гаразд, нехай навіть у житті буває, але точно не в моєму!

– Боже, Лазарєво, та що з тобою, постій, – прикрикнула Лізка, коли я, забігши до підсобки, мало не збила її з ніг. Точніше я вже зачепила її – на підлогу раптом полетів засіб для чистки поверхонь та гора серветок, які дівчина тримала в руках. – За тобою сам чорт женеться, чи що?

– Можливо, так і є. Сам чорт. Я… я навіть не знаю, – подих збивався, а в голові так і крутилися сказані Карімовим дивні, навіть у чомусь жахливі слова. А гірше за все – його погляд… Сам диявол неспроможний дивитися настільки уважно. – Цей Карімов, він… Він…

– Невже звільнив тебе?

– Ні, не звільнив. Гірше. Здається, я вагітна, Лізо! – У шоці сказала я та опустилася на край крісла.

– У якому це сенсі?! – Округлила очі подруга. – Тобто, як це можливо? Ти незаймана! Принаймні вчора ще точно була незайманою... Та й хлопця в тебе немає.

– Немає… І так, я незаймана. Була… напевно. Я вже точно не знаю.

– Почекай! Стоп! – тряхнула головою подруга і, присівши поруч, взяла мої тремтячі долоні у свої. – Давай про все по порядку, добре? Вчора ти була ще незаймана, так?

– Так…

– А сьогодні думаєш, що вагітна.

– Здається…

– Цікаво... І від кого ж тоді дитина, якщо ти ні з ким не спала? Від Святого Духа?

– Здається, я чекаю дитину від Карімова.

Я й сама розуміла, наскільки абсурдно прозвучали мої слова, а судячи з виразу обличчя Лізки, вона вся ніби витягнулась, – мої слова звучали навіть ще абсурдніше ніж мені здавалося. Дівчина відкинула мої руки і піднялася з дивану.

– Це зовсім не смішно. Якщо чесно – взагалі безглуздо звучить! Ти сама себе чуєш?

– Та я розумію, але, судячи з його слів, це правда! Можливо, я чекаю від нього дитину! – недовіри в її очах стало ще більше, тому я видихнула і, посадивши подругу назад, плутано розповіла їй про все, що сталося. Нічого не приховувала та не прикрашала. Я виклала як на духу все, що Карімов мені розказав у своєму кабінеті, правда, я не стала згадувати про свою особисту реакцію на цього владного і далекого від мене, немов крижана Антарктида, чоловіка.

Я розповідала і розуміла, що звучить це все неначе марення божевільного. Я сама вже почала сумніватися у своїй адекватності.

– Знаєш, що я думаю, – вирішила винести вердикт Лізка, після того, як з дурувато-недовірливим обличчям вислухала моє оповідання: – Що тобі треба зав'язувати з цими заспокійливими травами з Кореї. Здається, вони справді додають туди щось незаконне.

– Та не брешу я! – я вже почала злитися. – Все це справді було. І він усе це мені сказав, слово в слово.

– І навіть захотів, щоб ти жила у його будинку?

– Так!

– І ти така: "хрін вам, мільярдер Карімов"!

– Ну не саме так, але загалом…

– Ось тут ти й прокололась! – єхидно примружила очі Лізка. – Тому що жодна дівчинау тверезому розумі не відмовилася б від такої пропозиції! Не чекала я, Лазарєва, що ти почнеш такі дурниці видумувати. От навіщо брехати?

– Клянусь! Лізо, я не брешу, – зітхнула. – І, здається, Карімов послав когось зі своїх людей мене знайти. Тому що тікаючи, я почула як він сказав комусь: "Взяти її!"

– Ну все, я більше не хочу слухати це твоє марення! – махнула вона рукою, припиняючи будь-які мої спроби щось додати і піднялася з дивана: – Якесь непорочне зачаття, якісь казки про особняк в елітному районі. Люди якісь, що мчать за тобою по п'ятам. Ну і де вони, це твої міфічні люди? Де ж охорона Карімова?

У коридорі почулися гучні кроки, ми з Лізою обернулися на двері.

– Здається, це тут, – промовив чоловічий голос по той бік дверей, і я, збліднувши, підхопилася з місця. Часу думати не було, тому я швидко схопила свою сумку і кинулася до балкона.

– Це вони, затримай їх!

– Ти що, стрибати зібралася? Сьомий поверх, Ань! Ти дурна?! Зовсім з глузду з'їхала?

– Це ти дурна! Там є пожежні сходи, – і не втрачаючи жодної секунди я зникла за дверима, які обіцяли мені уявну волю.

Наївна. Тоді я ще справді вірила, що зможу втекти.