=5=

– Вітаю, мабуть, ви вже носите мого спадкоємця.

– Ні, ні! – Вона вперто замотала головою. – Як це? Мене просто оглянули! Інакше я б зрозуміла, я помітила б щось незвичне! Такого просто не може бути!

– Прикра помилка лікаря.

Я знизав плечима та відпустив дівчину, помітивши, що досі продовжую стискати її долоні, а це зараз точно зайве. Підхопив ручку зі столу та потім вклав у тонкі пальці дівчини, яка досі тремтіла.

– Підпишіть контракт, – сказав я. – Та ми продовжимо.

– Що продовжимо? Зачекайте, Рустам Тигранович, – заїкаючись, пробурмотіла вона. – Я нічого не розумію... Як таке взагалі могло статися?

Гарне питання. Я теж не розумів, чому в елітній клініці, куди я стільки років надсилаю спонсорську підтримку, працюють лише повні ідіоти. Виявляється, вони неспроможні навіть виконати елементарні завдання. Давно настав час розпустити цих клоунів та набрати нормальних фахівців.

– Ганно Іванівно, підпишіть контракт, – нагадав я.

– Ні! – Вона вперто хитнула головою. – Спочатку я маю все прочитати, хіба ні? Та ще одне... так, стривайте, я не розумію. Процедура ЕКЗ… помилка у клініці… жити у вас вдома… як усе це взагалі пов'язане? А якщо я не хочу?!

Отетеріти можна. Ось це заяви. Та ким ця сільська дівка себе уявила? Я що, перед нею звітувати повинен? Навіщо пояснювати?

Я заскреготів зубами, але стримався. Не треба було її лякати, вона й так аж занадто напружена зараз.

– Інша Ганна Лазарєва мала пройти цю процедуру та виносити мого спадкоємця, – таки пояснив я. – Але тепер обставини склалися так, що пощастило саме вам.

– Пощастило?

– Звичайно. На вас чекає солідна винагорода за надані послуги, ви будете жити у гарних умовах. Жінка, яка виношує мою дитину, отримає все найкраще! Натомість потрібно лише зберігати сувору конфіденційність.

– Я… а я вже можу бути вагітною?

– Тест зробимо за декілька днів. Якщо результат буде позитивним, то ми продовжимо нашу співпрацю.

– А потім? – раптом насупилась вона. – Що станеться після пологів?

– У договорі все прописано, – я кивнув на розкладені на столі папери. – Ви отримаєте останню виплату і ми розійдемося.

– Дитина, – ледве проковтнула дівчина. – Що буде з моєю дитиною?

– Мій син залишиться зі мною.

Дідька лисого. Звідки в неї стільки безглуздих запитань взялося?

Вона взяла контракт, перегорнула декілька сторінок, затрималася на останній і знову затремтіла, тільки тепер інакше, без переляку. Вона розлютилася. Ні, не так – та вона просто навіженою стала.

Дідько, з якого часу я навчився розрізняти її почуття?

– Ви... ви просто хворий! – раптом заволала дівчина. – Абсолютно чокнутий! Псих! Та як вам взагалі такий жах на думку прийшов?

А потім вона зім'яла всі папери і шпурнула мені в обличчя.

– Я ніякі контракти не підписуватиму, – підскочивши зі стільця, прошипіла вона неначе справжня фурія. – І не буду частиною вашої божевільної гри. Якщо я таки вагітна, то дитину вам ніколи не віддам. Мій малюк не ваша власність. І не товар, як тут розписано!

Сказавши це, дівчина кулею вилетіла з кабінету.

Що за біс у неї вселився? Безрідна дівка вирішила диктувати мені умови?

Мені?!

Я міг би розсердитися, але це було занадто смішно.

Коли мені взагалі відмовляли? Коли я востаннє чув слово “ні”?

– Взяти її, – віддав розпорядження охороні. І додав: – Обережно. Потім доставити до мого маєтку.

Вона не хоче підписувати договір? Ну і до біса ці кляті папірці. Якщо буде потрібно, я і без будь-яких контрактів дістану цю нахабну дівку.

Рустам Карімов завжди досягає свого.

Ніхто не наважиться мені відмовити. А навіть якщо ризикне щось таке втнути, то дуже сильно пошкодує.