65 Візит мами

Я справді в якусь мить відчув щире бажання розповісти Марго все. Це було б правильно. Вона б мала самостійно вирішити, що робити з цією інформацією. Але коли я повернувся в кімнату, вона вже спала. Тому я вирішив її не турбувати всіма цими розмовами. Замість цього я дав чіткі вказівки своїм помічникам розібратися з її кредитами. Не вистачало ще, щоб моя дружина була в чорному списку банків. Тим більше, що її колишній Борис навіть не заслуговує на машину, на якій зараз їздить.

Зранку я вирішив, що Марго теж обов’язково треба йти здавати на права й почати водити самій. Тим більше, що після вечірки у друзів ми могли привезти малюка, і часу у неї залишалось небагато.

Коли я приходжу в офіс, там на мене чекає сюрприз — мама і Людмила.

— Ти ховаєшся від Люди, — заявляє Ірина, не на жарт роздратовано.

— З чого такі гучні заяви? — питаю, сідаючи за стіл у своєму кабінеті, не розуміючи цих двох.

— Ти мене уникаєш! — накидається Люда.

— Та навіть якби і так? Я одружений чоловік, чому я маю з тобою спілкуватися? — холодно відповідаю.

— Глібе! Мені категорично не подобається твоя нова дружина, — підтискаючи губи, каже Ірина. — І я вважаю, що вам з Людою краще почати все спочатку.

— Вас забув спитати! — не можу приховати обурення. — Якщо вам не подобається Марго, можете просто не приїздити до нас.

— Отож, чому Олег чорніше хмари! — вигукує мати. — Йому подібне сказав? Мовляв, утримання скоротимо? Вона підмовила!

— Якщо у вас є конкретні справи до мене, — кажу спокійно, — то кажіть. Інше мене не цікавить.

Людмила дивиться на мене серйозно:

— Так, у мене є справа. Я планую на гроші, що ти мені виплатив, відкрити власний бізнес. Але я в цьому мало тямлю. Потрібна твоя допомога. Консультації. Щоб не злила гроші даремно.

— Добре, — визнаю, що вона чинить розумно.

— Повечеряємо сьогодні? — питає наступним кроком, відкриваючи свій рожевий записник, наче ділова зустріч. Маму, очевидно, привела для прикриття, щоб гарантовано отримати від мене увагу. Мені дуже не подобається така близькість між ними.

— Погана ідея, — кажу. — Вечір вже спланований.

— А коли буде вільний? — вона дивиться діловито.

— Ще не знаю, — зітхаю. — Мій секретар повідомить. Але щоб не втрачати час, дам наказ зв’язатися з моїми аналітиками. Отримаєш повну консультацію.

Люда підлещується:

— Ти ж знаєш, що довіряю лише твоїй думці.

— Моїм спеціалістам можеш довіряти так само, — відповідаю.

Потім поглядаю на Ірину. Вона нервово поправляє зачіску.

— Про утримання можете не хвилюватися, — кажу їй. — Навіть трохи збільшу його з наступного місяця.

— Добре, — киває. — Але мені страшенно не подобається, що маю щось просити. Де б ти був, якби не я?

В її очах те саме роздратування, що й від Олега. Вони вважають, що я вискочка, який отримав все несправедливо. Але я не винен у цьому.

Жінки нарешті залишають мій кабінет. Я замислююсь, що сталося б, якби вони з Олегом мене не всиновили. Напевно, найкращий вчинок усього їхнього життя. Діду я був потрібен більше, ніж їм.

Але я сумлінно віддаю борг: щомісяця виплачую непогане утримання, на яке вони можуть подорожувати й ніде не працювати.

Відганяю ці думки й даю вказівку одному з помічників поговорити з Людою і проконсультувати її. На цьому питання з допомогою вважаю закритим.