37 Підкаблучник

Прокидаюсь зранку вся розбита. Все тіло ниє, наче після виснажливого тренування. Я знаю чому — засинала з розтривоженими нервами і збудженням, а в голові крутилися образи, до яких я не звикла. Не пригадую, щоб з Борисом коли-небудь було так, щоб я так сильно хотіла близькості. Зазвичай я або звалювалась з ніг після роботи, або була в зіпсованому настрої через чергові Борисові претензії. Він любив влаштувати сварку, а потім “миритися” в ліжку. І я майже ніколи не отримувала жодного задоволення — надто була морально виснажена. За це отримувала щедрі порції образ: фригідна, не люблю, не хочу, не прагну близькості. А коли я сама хотіла підійти, пригорнутись, він міг відмахнутися: втомився, не час, не хочу. Складається враження, що право вирішувати, коли буде секс, у нашій сім’ї мав лише Боря. Я якось змирилась і все менше проявляла ініціативу.

Тепер же Гліб розбудив щось, що мені здавалося чужим, або навпаки — дрімало десь у темряві. Розпусна частина моєї свідомості всю ніч крутила картинки того, як я віддаюсь своєму фіктивному чоловікові. Інколи навіть проскакувала думка: може, варто хоч раз напитися з цього джерела — просто спробувати. Але я не наважуся. Не тоді, коли маю стосунки, в яких крапка ще не поставлена. Не така я людина. Це, однак, не заважає мені фантазувати — думки силою не виженеш, їх треба просто передумати до кінця.

На кухні мене зустрічає реальність — нові слізливі повідомлення від Борі. Немає чого їсти, він не знає, що робити. Потім погроза просити грошей у моєї мами. Маму чіпляти він не має права… Перевіряю баланс — кидаю йому все, що там є. Сума невелика, зате совість чиста. Глібові гроші на Бориса — марнотратство, тож я мовчу.

Каміли на кухні немає. Щоб не варитися у власних думках, вирішую приготувати сирники. Мішу тісто, формую кульки, притискаю лопаткою на пательні — звичні рухи трохи заспокоюють. За цим заняттям мене і застає він. Гліб підкрадається мов кіт і раптом обіймає мене зі спини. Я скрикую і випускаю лопатку, але він не дає її підняти. Натомість притискається до мене всім тілом, особливо тією частиною, яка так яскраво снилася мені вночі. Тіло миттєво відгукується — у грудях розливається жар, а думки злипаються докупи, наче молоко на плиті.

— Ти ще й готувати вмієш, — Гліб цілує мене в потилицю. — Не дружина, а скарб.
— Пусти, бо будеш їсти вугілля, — бурчу, намагаючись зберегти тверезий тон.
— Навіть твоє вугілля буде смачним, — він опускає долоню мені на груди.
— Ах… — виривається в мене. Як би я не сердилась на нього за цей нахабний жест, моєму тілу він подобається занадто. Стиск важкої півкулі змушує повіки опуститись, але я знаходжу сили: — Припини! Я тобі такого не дозволяла!
— Я думав, після вчорашньої ночі ми стали ближчими, — шепоче в саме вухо, і я обливаюсь соромом із голови до п’ят.
— Індик теж думав! — пирхаю крізь зуби.
— Їжачок, — сміється і відпускає, йде робити каву.

Я кидаюсь рятувати сирники. Пахнуть теплом і домом. Гарний настрій Гліба заразний, і вже за мить я теж посміхаюсь. Розкладаю сирники, поливаю згущеним молоком, додаю лохину і ставлю тарілки на стіл.

— М… виглядає апетитно. Не так, як моя дружина зранку, але все ж, — задоволено мружиться він.
— Їж уже, — бурмочу, не знаючи, це комплімент чи нова шпилька. Може, він взагалі про Люду каже? Хто його знає… навіть згадка про його колишню не здатна зіпсувати мій настрій.

— Їжачку, завтра п’ятниця, знаєш, що це означає? — Гліб схиляє голову.
— Що?
— Приїдуть мої друзі. Барбекю. Я їм уже обіцяв парубочий вечір.
— Парубочий вечір — це без дружини, — кажу я. Несподівано стає не по собі від думки про купу незнайомих чоловіків у домі.
— Та не солідно. Я тепер одружений і вже всім сказав, що ти мене не відпустила в сауну, — сміється він.
— Чому це я не відпустила?!
— Бо ти у мене гаряча і ревнива. А я — підкаблучник.

Я зітхаю. У нього, мабуть, є мотиви виставляти себе так перед друзями. Подобається виглядати підкаблучником? На здоров’я. Хай робить як хоче — я вже зрозуміла, що Гліб любить грати у свої ігри, а правила озвучує тільки тоді, коли йому це вигідно.