29 Борис повертається

Та, звісно, сусіди не збираються нас відпускати. І я навіть ловлю себе на думці, що трохи за це вдячна. Бо залишитися з Глібом удвох серед лісу — найкраща сцена для романтичного фільму, але не для мене. Ще не зараз. Не в тому тонусі, що між нами висить.

Гліб теж швидко оцінює ситуацію й оголошує завершення нашої «експедиції». Мовляв, ягід назбирали вдосталь, ще й додому донести треба. Увесь цей час Аліна, ніби спеціально, демонструє себе з усіх ракурсів. То нагне спину так, що її топ ледь тримається на місці. То надкусить ягідку й гучно плямкне, облизуючи губи, намагаючись привернути увагу.

І це мене злить. Бо Гліб на неї взагалі не реагує — його погляд весь час ковзає за мною. А це теж бісить. Вона ж старається! Міг би вже й одружитися з нею, якщо йому так потрібна увага.

Додому я повертаюсь у настрої, який краще не чіпати.

— Не дали нам насолодитися моментом, — зітхає Гліб, знімаючи кросівки в коридорі. — А мені вже пора в офіс. Робочі будні кличуть.

— Так, бо ми ж в ліс “милуватись” ходили, — відповідаю з відтінком сарказму.

— А хіба ні? Молодятам корисно бувати на природі. І… я взагалі-то сховав плед і трохи смаколиків. Хотів зробити тобі сюрприз. Міні-пікнік.

— Сходи з Аліною, — огризаюсь я. — А я варення зварю.

— Моя киця ревнує? — його усмішка надто задоволена.

— Ще чого!

— Тоді ввечері гарантується романтика, — він непомітно торкається моєї щоки губами. — Я буду максимально чемним.

По спині проходять теплі мурахи. Якщо він і далі так поводитиметься, як я йому опиратимусь? І головне — чи треба? Він змушує мене відчувати… щось. І не те липке, неприємне, до чого я звикла з Вадиком. Там було вічне невдоволення, зауваження, критика в кожну дрібницю. Ти не так сидиш, ти не так говориш, ти не так живеш.

Зараз усе здається несправжнім, ніби моє життя до цього було картонним макетом. А тепер я вперше вдихаю на повні груди.

Іду на кухню, шукаю Тамілу, запитую, де банки, кришки й каструля.

— Ви справді будете варення робити? — дивується вона, поглянувши на наші ягоди. — Тут суниць на три ложки. А журавлину краще по-іншому готувати.

— Серйозно? — я ніколи з нею не працювала.

Мій максимум — огірки на швидкий засол. Але з приготуванням повноцінних страв я почуваюсь упевнено. Баря був гурманом. Ну, або просто любив повчати.

— Журавлину краще перетерти з цукром і в холодильник, — пояснює Каміла. — Так вона корисніша.

Ставлю суниці на плиту, перемішую, стежу за пінкою. Просто щоб зайняти руки. І голову.

Телефон раптом вібрує. На екрані — Борис. Я мимоволі стискаю губи.

— Алло? — моє “привіт” звучить холодніше, ніж я планувала. Після вчорашнього я не маю жодного бажання з ним розмовляти.

— Як ти? — питає він неприродно м’яко.

— Нормально, — відповідаю, помішуючи варення.

— Хотів вибачитись, — нарешті видає. — Я перегнув. Вибач мене, сонце.

Я завмираю. Не те щоб я не чекала, що він згодом охолоне… Просто не думала, що вибачення прийдуть так швидко.

— Твоя мама все мені розповіла, — додає він. — Ти ж знаєш, я нервами можу загнати себе невідомо куди. Але я тебе люблю. І хочу просто зрозуміти межі цієї твоєї роботи… в того “гея”.

Я ковтаю повітря. Тепер мені доведеться або продовжувати брехати, або… ні, сварка нам точно зараз не потрібна.

— І я була різка, — нарешті кажу. — То що саме ти хотів обговорити?