18 Розберемось з моєю орієнтацією, дружино

— Я подивлюсь, — спокійно каже Гліб Олегович, і йде до дверей. Його постать розчиняється в напівтемряві коридору, а я, залишившись сама у вітальні, мну в руках серветку, поки вона не перетворюється на жалюгідний клаптик. Чому мені так тривожно?

За мить з передпокою долинає шум, гупання і сердитий голос, який я впізнаю миттєво. Серце вистрибує з грудей.

— Де вона? Що ви собі вдумали? Думаєте, вам усе можна?!

— Борис? — я підскакую, не вірячи в те, що чую, і мчу йому назустріч.

Він стоїть у дверях, наскрізь мокрий від дощу, злий до краю. Його погляд ковзає по мені, і я бачу, як лють повільно закипає всередині нього.

— Що це ти на себе начепила? Що це за робота така? — він тицяє пальцем у мій бік, і я мимоволі відступаю.

— Мій одяг вимок і брудний, — кажу тихо, відчуваючи, як горить обличчя. На мені та сама сукня, знайдена в шафі. Тонка, трикотажна, що м'яко охоплює кожен вигин. 

— Ну ти й хвойда! — ріже повітря його голос.

— Попрошу не ображати мою дружину, — спокійно, але з крижаним відтінком каже Гліб Олегович, ступаючи вперед.

Борис повертається до нього, його щелепа стискається так, що чути хрускіт. Обличчя палає червоними плямами.

— Марго! — вигукує він, — ми негайно їдемо додому! І там ти мені все поясниш!

— Маргарита вдома, — спокійно відповідає Гліб, стаючи між нами, так що я бачу лише його спину. — І нікуди не поїде з якимось психом.

Мені навіть на мить стає тепло від того, як він мене захищає. Але одразу потім приходить усвідомлення, що зараз він буквально руйнує моє життя.

— Припиніть! — я зриваюсь на крик. — Обоє! Увесь цей цирк — припиніть!

Чоловіки одночасно переводять на мене погляд.

— Борисе, любий, ти все не так зрозумів… — починаю, але Гліб кидає у мій бік короткий, іронічний погляд:

— А зі мною ти так не сюсюкаєшся, — ображено бурмоче.

Я видихаю і рішуче кажу:

— Борисе, Гліб — гей. Цей шлюб потрібен йому для прикриття. Це просто… робота.

На якусь секунду в кімнаті стає тихо, а потім Борис вибухає:

— Мені начхати, хто він! — кричить він, намагаючись проштовхнутись повз Гліба. — Або їдемо додому, або між нами все! Зрозуміла?!

— Я хто? — з холодним здивуванням перепитує Гліб, але я його ігнорую.

— Борисе, мені потрібна робота, — кажу я, намагаючись зберегти спокій, хоч руки трусяться. — Я не можу поїхати зараз. Але це ненадовго, зрозумій. Хочеш залишитися на вечерю?

— В дупу її собі засунь! — кричить він, майже спльовуючи слова. — А ще краще — своєму гею-начальнику, це ж його тема! Ти сама зробила вибір! І свого кота забери! Завтра зранку! Бо викину його на смітник!

Мене пронизує страх. Він може це зробити. Борис не блефує, коли злий.

— Витри, — раптом зривається Гліб.

Його голос звучить так низько, що навіть я здригаюсь.

— А то що? Ляпас даси? — Борис посміхається, нахабно. — Чи заплачеш?

І в ту ж секунду Гліб діє. Його кулак летить швидко, як блискавка. Удар глухий, важкий — і Борис відкидається назад, притискаючи долоню до щелепи. В очах — шок.

— Ще раз побачу тебе в околицях — спущу на тебе своїх доберманів, — холодно каже Гліб, хапає Бориса за комір і буквально викидає за двері. Ті з гуркотом зачиняються, залишаючи у вітальні густу тишу, де чути тільки моє пришвидшене дихання.

Гліб повільно повертається до мене. Його погляд темний, важкий, наче вогонь у ньому ще не згас. Я відчуваю, як по спині біжить холодний піт.

— Ти себе безсмертною уявила? — питає тихо, але в його голосі вібрує небезпечна напруга.

Я ковтаю сухе повітря. 

— Ви щойно побили мого… коханого.

— Він тебе обізвав хвойдою, — спокійно нагадує Гліб. — Але якщо тобі подобається, можеш бігти й його наздоганяти.

Мотаю головою. Ні, зараз я не можу. Борису треба охолонути, і мені теж. Але… Мурчик. Я повинна забрати кота.

— Так от, дружинонько моя мила, — він повільно наближається, і від його кроків підлога тихо рипить. — Нам, здається, треба прояснити одне цікаве питання… з приводу моєї орієнтації.

Його голос — наче шовк, але з прихованим лезом. У мене стискається живіт, а всередині борються страх, сором і ще щось небезпечне, від чого важко дихати.