Глава 11. Дорогі та шановні гості

«Добрий ранок, Принцесо, сніданок доставлять о 9:00 ранку» - побачила повідомлення  від Тараса на телефоні.

Те, що я вже поснідала близько восьмої пропустимо, деякі люди ж мають другий сніданок, правильно? Чим я гірша? В дитячих садочках це взагалі правило.

Ліниво ніжилася в ліжку, відпочиваючи від вчорашнього метушливого та виснажливого дня.

Все-таки приємно переглядати фотографії, пригадувати відчуття та емоції, що супроводжували виступ.

Дзвінок в двері відволік від роздумів, я підхопила халатик, на ходу легковажно накинула його на плечі і відкрила двері.

Шок.

Самий що не на є справжнісінький.

На 1000%.

- Мамо, тату?.. – відкриваю рота, немов рибка, яку викинуло на берег. 

- Впустиш, доню? Тато не знаходив собі місця, то ж ми вирішили тебе провідати, подивитися, як ти влаштувалася в столиці, - мама рішуче та по-діловому занесла торби в вітальню і озирнулася. – Нічого собі хороми! 

- Віро, ми з мамою взяли вихідні, щоб до тебе приїхати! А ти щось зовсім не виглядаєш радісною, - буркнув батько, зачиняючи вхідні двері.

А я все ще не можу прийти до тями.

Що робити?!

- Ммм… - прокашлялася, бо аж голос зник. – Я рада, просто не очікувано, - кліпнула очима.

Тут ще один дзвінок.

Я боязко поглянула, тому що сюрпризів на сьогодні вистачить.

Ще з цими не вирішила, що робити.

- Ваша доставка, дякую, смачного, - молодий хлопець всунув паперовий пакет, посміхнувся і пішов.

- Нічого собі, Віро, ти стала столичною. Що там? – мама заглянула всередину. 

Я ж все ще не можу відійти від «приємного» шоку.

- Нам би руки помити з дороги. Якась ти, доню, зовсім не доброзичлива господиня, - тато як завжди виховує.

Боже! Там же Тарасові чоловічі причандали – електронна бритва, купа гелів для миття (любить він таке - баночки-скляночки, я вже не раз приколювалася з нього на дану тему), зубна щітка, кінець кінцем.

- Одну хвилинку, в мене не дуже прибрано, - полетіла як навіжена. Пулею.

Все згребла в купу, що впало в око, скрутила в халат. Так, куди сховати?

- Вже можна? Ніби ми твого бардака не бачили, - мама зайшла, тато за нею.

Я миттю в кімнату Тараса, кинула туди речі, закрила на замок (для надійності) і назад.

Контролювати ситуацію.

- Віро, а навіщо тобі це? – дійсно, навіщо мені тример?

- Я…я… брови підрізаю, - ляпнула.

- Доню, а це що? – хотіла б я знати…

- Це, мамо, жіночі штуки, ідіть в вітальню, а я чаю вам з дороги зроблю. Ви снідали? Якраз принесли з доставки, - назад їх з ванної кімнати. 

Треба ще раз ревізію зробити. Там стільки штучок Тараса!

«В нас проблеми🙈» - доки батьки снідали написала своєму дорогому співмешканцю.

«Що сталося?» - прилетіло відразу. Він навіть не дивується. Звикає потихеньку. Стресостійкий. От що значить великий Бос! 

«Приїхали батьки»

«Обоє?! Відправ їх додому. Скажи мамі, щоб закінчувала театр абсурду. Ти вже з нею знайома, другий раз не подіє» - він подумав про своїх? Ага, то вже не проблема. Принаймні не виглядає на даний момент так гостро.

«Ти не зрозумів. Приїхали МОЇ батьки» 

Тиша декілька хвилин.

«Мені приїхати?» - ще цього не вистачало?!

«Навпаки. Сьогодні не приїзди додому» - гарячково строчила по сенсорному екрану, аж дим з-під пальців йшов.

- Що ти там робиш? Зайнята? – крикнула мама з кухні.

- Мамо, а чому ви не повідомили? А якби я була на роботі чи в студії? – перша хвиля щирого здивування минула, я трохи почала думати головою.

- Так нам Марина сказала, що в тебе вчора була премʼєра і сьогодні ти вихідна, - ааа, дякую, сестричко, я тебе теж люблю. І не забуду твоєї доброти і ласки. Обовʼязково відплачу. – Ми вчора не змогли, на жаль, тата з роботи не відпустили, ти не ображайся. Ми дуже хотіли! 

- Мамочко, я не ображаюся, чесно, - щиро відповіла. – Може б ми містом погуляли?

- Ти краще розкажи за які гроші ти орендуєш таку дорогу квартиру? – підозріло запитав тато. 

Ага. 

Розумний чоловік. 

Досвідчений. 

Не те, що я – наївне котеня.

- Ну, так сталося, - дуже конкретно дала відповідь. В дусі наших політиків. Якщо професійною танцюристкою не стану, то сміливо можна балотуватися. Туди і вчитися не обовʼязково. 

- І все ж? – тато – не мій електорат. Однозначно.

- Віро, а це що?! – це, мамо, вчорашня краватка Тараса. Він її тут залишив. 

- Це моє, аксесуар до костюма. Потрібно в театр здати, - вихопила з рук. Грішна, обманюю батьків. Але то все жага до життя, інстинкт самозбереження.