Глава 10. Ласкава зустріч та грізний Дракон

Завтра премʼєра. 

Точніше не так. 

Завтра Премʼєра!

Як я хвилювалася, не передати словами.

Ми з Джа (це я так лагідно обізвала свого партнера по танцях Джахонгіра) буквально не вилазили зі студії, тренувалися до упаду. Я практично падала з ніг, але не припиняла тренувань. Тому що маю ціль - і я її досягну.

- Вже майже восьма, повертайтеся додому і відпочиньте. Тілу потрібно відновитися та набратися сил, - Андрій залишався з нами, відточував наші рухи, підтримки та композиції. 

Квартира  зустріла темрявою та тишею. 

Тарас мав якісь ділові  проблеми, тому лишився у відрядженні на невизначений час. Щось пояснював, але я нічого не зрозуміла, чесно кажучи. Проблеми по бізнесу і вистачить для мого розуміння ситуації.

Я аж засумувала за ним… Так ми гарно сиділи вечорами за вечерею, майже в тиші, але комфортно.

Прийшло почуття самотності. Я ж ніколи не жила сама, зі мною завжди були батьки, сестра, тоді органічно в житті виник Тарас.

Мабуть тому зараз  накриває і лізуть дивні думки.

Апетит на нулі, то ж я нарізала фруктів, відкоркувала пляшку вина з запасів володаря квартири (сподіваюся, що Тарас не проти, принаймні він так стверджує постійно), увімкнула класичну музику, розставила свічки по кутах і віддалася танцю.

Скільки існує людство - стільки воно і танцює.

Хореографія – це відлуння музики. І я розчинилася в ній. 

Помах руки, вигин, стрибок і знову закругляюся. Мої лінії плавні, виважені…

Ритмічно, водночас легко, майже навшпиньки.

Є і я танець. 

І нікого між нами. 

Ми з ним створюємо красу тіла та образу.

Не знаю скільки я танцювала, віддаючись щастю та радості.

Фінальні акорди я підсилила піруетами та завершила асамбле.

- Це неперевершено, - почула захоплений чоловічий шепіт.

Обертаюся на голос – переді мною стоїть Тарас.

Його очі горять сірим вогнем, легка посмішка видніється на вустах. Якщо пильніше придивитися, то відчувається втома на дні і справжня чоловіча сила. І мужня краса. 

- Ти приїхав, - я зраділа йому, ніби брату чи давньому другу. І стало тепло на душі. 

- Так. Привіт, Віро, - хрипко відповів, продовжуючи стояти незворушно та гіпнотизувати мене.

Щось таке особливе я помітила в його погляді.

Чуттєве. 

Навіть хиже.

І від цього побігли мурахи по тілу… 

- Привіт, - прочистила горло і якомога швидше увімкнула світло.

Чари моменту розвіялися.

- Ти дуже гарно танцюєш. Від тебе неможливо відвезти погляд.

Тарас зняв піджак, послабив краватку (як він в тій удавці ходить щодня я не уявляю), сів на диван і зітхнув.

- З поверненням додому. Повечеряймо? – запропонувала відразу. Нарешті ми вдвох в цій величезній пустій квартирі.

Це всього лише прояв поваги та певною міри турботи до співмешканця. Нічого більше, запевняла себе.

Особисто мені було б приємно так повернутися додому. 

Щоб чекали.

З посмішкою та лагідно зустріли.

А ще накормили.

Подбали.

Мої батьки так завжди робили один одному і нам з сестрою. 

- В тебе є щось приготовлене? Думаєш я не знаю, що ти мою обслугу відпускаєш на час відряджень? – все він знає. Всюдисущий та владний.

- Не хвилюйся, щось знайдеться, - легковажно махнула голівкою і граційно пограла до холодильника.

Курочка з салатом, вчорашній спечений хліб (розважалася як могла), фрукти і відкрита пляшка вина.

- Як тобі мої скарби? – посміхнулася щедрому столу.

- Ідеально! – розлив вино по келихах. – Ти знаєш, що в нас сьогодні дата, рівно місяць як ми знайомі, - тепло промовив.

Невже дійсно минув цілий місяць? Так швидко, і водночас довго. 

Скільки нового, незнайомого та незвичного…

- Твоя мама назвала мене донькою, - ляпнула невпопад.

- Вона завжди її хотіла. Потіш стареньку, - чарівно посміхнувся чоловік напроти. Як нахабний котяра. А не дракон. 

- Добре, що вона тебе не чує зараз. А то отримав би на горіхи за стару. Я навіть спочатку подумала, що то твоя пасія, - засміялася.

Анастасія – вишукана та молода жінка, як шляхетне вино, витримана з роками краса розкрилася досвідом та вмінням підкреслили свої найвигідніші якості.

- Це точно, що отримав би, - спокійно погодився з моїм припущенням Тарас. – Щодо пасїї… Ти такої думки про мене? - підозріло приблизився. В голові пропали в мить всі думки. Стало важче дихати…

- Якої такої? - прошепотіла трішки перелякано.