Глава 7. Фіктивні стосунки

Віра Квітка

Зранку прокидатися важко, але хіба є вибір? Таке воно доросле життя – хочеш не хочеш, а маєш вставати.

В дитинстві я мріяла вирости, стати повнолітньою.

Виросла. 

Радій, Віро.

В вітальні творився жах жахливий, тому я взялася за мінімальне прибирання. Все ж живу тут, хоч і тимчасово.

Буде мені замість розминки.

Так впряглася, аж врпріла. Все таки домашня робота - справа невдячна, скільки сил вкладаєш, часу, працюєш безкоштовно, а результат сприймається наче так як має бути.

Кожній жінці-домогосподарці по медалі, а працюючим - по дві! А працюючим жінкам-матерям - по десять відразу, а ще вітаміни для тонусу і психологічну підтримку - для утримання глузду.

Ох, вже й голодна.

Нашвидкоруч поснідала і побігла в студію, душа вимагала танцю, незважаючи на деяку втому після прибирання.

- Вірочко, привіт, як ти? – мої нові знайомі дівчата-колеги зустріли приязно та з радістю. Дуже приємно, може й справді подружимося. Маю таку надію, а то геть кепсько без довірливого жіночого спілкування за чашечкою кави. Чи чогось міцнішого (іноді можна, а часом взагалі треба).

- Дякую, Аню, все добре, - посміхнулася у відповідь. 

- Наша Прима зʼявилася, не запилилася, - почула ззаду. 

Анжела. 

Навіть імʼя говорить про стервозність.

В любовних романах всіх негативних персонажів екстравагантно називають – Анжеліка, Магдалина чи от Анжела. І роблять їх красунями з чорними душами і препаскудним характером. Антипод добрій олениці з наївними очима, яку щиро кохає Принц. Вони ще часто принцячі колишні.

Тут з красунею так собі попали. Але і я не претендую на статус головної героїні.

Та і проблема в тому, що мій Дракон не може бути знайомим з цією провінційною Богинею Танцю. 

Тобто апріорі  неузгодженість сценарію. 

Отже, робимо висновки. 

Я не героїня, а Анжела просто неприємна особа. 

- Так. Я прийшла, - обернулася з рівною спиною, високого піднятим підборіддям та впевненим поглядом (сподіваюся, що так виглядає, принаймні намагаюся бути в образі лебедя). 

- Нашу Принцесу Андрій додому відвозив, тому що не гоже їй свою чарівну  пʼяту точку на таксі возити, - ой, скільки отрути, я так язвити не вмію. Хоч майстер-класи бери. 

- Дупця в мене дійсно красива. Не посперечаєшся, - продемонструвала спільноті предмет гордості.

- Анджі, не чіпай її! Таку нічим не зачепити, провінція є провінція! – цю ласкаву дівчину я не знаю, треба познайомитися обовʼязково. Он як мене добре знає, вже діагнози ставить. 

- Віро, ходімо, - Віка з Анею стали з обох сторін від мене, своєрідна група підтримки. Я завжди мала багато подруг біля себе, мої дві найрідніші залишилися в нашому місті, то ж час розширяти ареал , так би мовити. Все таки живе спілкування нічим не замінити, та й інтереси з дівчатами змінилися, тому зараз рідко спілкуємося. Тому нові подруги не завадять.

- Ходімо, - погодилася велично.

Все ж ми, танцівниці, вміємо граційно рухатися. 

Навіть сваримося красиво. Як взмахнемо рукою, з вигином, з подачею. А голова високо, спина прямо - не істеричка, а істеричка з красивою поставою!

Андрій зʼявився разом з іншими чоловіками з нашої студії і ми поринули в вир танцю.

- Віро, ти – справжня красуня, така ніжна, - гарячий  парубок східної крові обійняв так, що ледь кишки не вилізли.

- Відпусти, - прохрипіла. – Задушиш! Кх-кх!!!

- Джахонгір, що ти робиш?! – рятувальник, він же наш головний, опинився поруч і вихопив мене з рук надто захопленого танцюриста.

- Та я що… Я ж нічого. Просто вона надто тендітна, - розгублено виправдовувався. Дійсно, мабуть банально не розрахував силу. А квіточка ледь не віддала Богу душу. 

- Віро, все добре? – я кивнула трохи винувато. Знову в центрі подій. 

Он Аджела стріли очима запускає в мене, добре, що уявні, а то вже  б кінець прийшов. 

Ох, насичений тиждень, скажу я вам.

- На сьогодні закінчимо! – крикнув Андрій гучніше за музику.  - Тебе додому підвезти? – звернувся до мене, ні-ні, треба тікати. Ті-ка-ти!

- Я маю плани, дякую! – вискочила в роздягальню, від гріха подалі.

«Де знаходиться твоя робота?» - прочитала повідомлення від Дракона. Вже як батько цікавиться моїм місцезнаходженням.

Відповідати чи ні?..

Ну, я ж живу в нього, ніби не маніяк (принаймні поки що передумов не виникало), тому поділилася геолокацією.

Від одного втекла, так інший перестрів. 

Джахонгір – мій партнер по бальних танцях. Кремезний, сильний, мʼязистий, до того ж симпатичний (але не в моєму смаку, чесно кажучи). 

- Вірочко, давай я тебе проведу, - як не вмер, то здох. Так і я оце.