Глава 3. Тимчасова пропозиція

- Стій. Потрібно поговорити, - зупиняє власник цієї божевільні.

- Про що? – уважно глянула на красеня. А сама відходжу до дверей. 

Ну їх! Цих багатіїв! Буду внукам розповідати про цю пригоду в столиці. Я і мої вічні неприємності. 

– Дякую, що дав нічліг, - ще раз поклонилася чоловіку.

- Залишся на декілька днів, доки не знайдеш житло, - прозвучала  зовсім не логічна пропозиція. Вчора ж проганяв. Це що за роздвоєння особистості? 

- Навіщо? – таки опустила валізу на дорогоцінну підлогу, бо  руки болять тримати. 

- Ти вже познайомилася з моєю родиною, - зітхнув, знову кудлаючи чуба. Певно нервове. – Частково, - додав, закриваючи очі.

- Ну і що? – підштовхнула до подальших пояснень.

- Розумієш, - підбирає слова. – Бабуся має ідею Фікс мене одружити, прямо це в неї справа всього життя. Особливо гостро стало питання після мого 30-річчя. Я ж не просто так зʼїхав від них. До речі, нагадай змінити замок, - між іншим додав. Ага. Записала в записник. Побігла втілювати. – Та от, я не проти, якщо ти поживеш тут деякий час. Доки я куплю наступну квартиру. 

- А що з цією не так? – ретельно оглянула територію на предмет дефектів. Ідеальна, на мій погляд, світла, розкішна, затишна. 

- Про неї дізналася бабця. Значить і маму скоро принесе, - задумливо знову закрив очі.

От тобі і владні чоловіки.

І мамку боїться.

І бабцю остерігається.

Значить я буду прикриттям? Типу дівчина для захисту?

Чесно кажучи я задумалася. 

Йти мені шлях на вокзал, а тут не ображають, дають дах над головою, та й заплатила я чесно! Хоч і не йому, але ж заплатила!

Ну… Почекаймо, доки справжня головна героїня вийде на перший план. Постережемо територію, так би мовити.

- Добре, - авантюристка в мені плескала стоячи. – Але давай напишемо контракт, – по-діловому завершила. 

Я таке читала, тому знаю про що кажу. Вони ще потім його не дотримуються, адже вписують пункт про заборону кохання. Ми такої дурниці не обговорюватимемо навіть. 

- Я підготую, не хвилюйся, - цілком серйозно запевнив.

- Добре, в мене декілька важливих пунктів. Перше, ніяких тілесних контактів! – загнула один пальчик. - Друге, ванна кімната ввечері моя, - загнула другий. - І останнє, я тут не кухарка і не домогосподиня, гроші в тебе, бачу, є, тому наймай собі персонал для обслуговування, - кивнула голівкою для підсилення ефекту. Від цього маневру волосся розсипалося по плечах.

- Без питань. Я теж скажу свої правила, - сів напроти мене. – В мою кімнату заходити заборонено! Друзів та хлопців не приводити в квартиру. І… підігравай мені, будь ласка, з моїми родичами. При потребі. Коли вступиш в стосунки, то відразу припиняємо цей спектакль.

- Ти так кажеш… Вступиш… Ніби в лайно, - дзвінко засміялася.

- Щось таке я і думаю з цього приводу, - не радісно посміхнувся він.

- А! Ще важливе питання. Холодильник на двох? – я ж люблю поїсти, мені то треба точно знати.

- Давай не заморочуватися з цього приводу, я не готую, моя кухарка ввечері з 17:00 до 18:00 займатиме кухню, а все решта часу твої. Як і продукти в холодильнику, бери на здоровʼя, я не дрібʼязковий чоловік, можу дозволити собі поділитися шматком риби, - ага, на пафосі ще. Не тільки багатий. Але дякую. Я брати не буду, проте зацінила спіч.

- Добре, дякую, - що ж… Значить нікуди не йду, залишаюся в хоромах.

Назад валізу везла, мене ж тут лишили, нехай терплять.

Та й ніби він нормальний.

Хоча звідки я знаю? Про всяк випадок двері в кімнату зачинила на замок.

Буду сидіти тут. Якраз час  тренування.

Увімкнула класичну музику і зайнялася розтяжкою, правильно дихаючи та рахуючи пульс.

Вдень вирішила вилізти на вулицю, в розвідку.

Завтра ж маю прийти на перше заняття, потрібно знайти  шлях і знайти хоча б якийсь супермаркет поряд.

Та де там? Немає нічого довкола.

О, базарчик! Називається «Бесарабський ринок», яка прикольна назва.

Зараз сирочку зі сметанкою куплю, а ще фруктів з овочами.

З кожним наступним павільйоном мої очі більшали і більшали. От-от з орбіт повилазять.

- А тут десь є АТБ чи щось подібне? – голосок від шоку пропав, типу шепочу як змійка. Точніше вужик, де я і де отрута. Не вмію, на жаль, не дала природа гострі зуби, ще й мама виховувала в інтелігентній сімʼї. Тепер не можу дати відсіч при нагоді на хамство чи жорстокість. 

Оце моє «перепрошую», «вибачте» сидить в голові і вистрілює при першій нагоді.

А хотілося «а ну пішла нах звідси, курка!» 

Не вмію… Образять, а я потім в голові перебираю як би я відповіла. І так. І ще так. А все, голубко, тебе вже обплювали і пішли. 

Коротше, з Богом пополам, знайшла і адресу і супермаркет.

Далеченько йти, але не смертельно. Пів години – це ж прогулянка, не відстань. Особливо в масштабах столиці.