Розділ 5

Вечір видався теплим і трохи вітряним. Аня з Іллею повільно гуляли парком біля університету, сміялися, розповідали історії зі школи й трохи про плани на літо. Він купив їй каву і солодку булочку, намагався жартувати, і, треба визнати, це йому вдавалося.

— Тобі приємно зі мною гуляти? — несподівано спитав Ілля.

Аня трохи почервоніла й кивнула.

— Ти добрий. І з тобою легко.

— Знаєш, я помітив тебе ще з осені… просто не наважувався заговорити. Але ти мені справді дуже подобаєшся.

Аня не встигла нічого відповісти, як почувся голос позаду:

— Серйозно?

Вона різко обернулась. На кілька метрів позаду стояв Саша — темна куртка, руки в кишенях, обличчя закрите напругою.

— А я думаю, чому ти так швидко зібралась із пар, — кинула він.

— Саша? Ти що тут робиш?

— Хотів заїхати до Юри, і випадково побачив… картинку, — в його голосі чувся лід. — Не турбую?

Ілля помітно розгубився.

— Я, мабуть, піду…

— Добре подумав, — кинув Саша, навіть не глянувши на нього.

Аня глянула на Іллю з вибаченням, а тоді повернулася до Саші:

— Ти нормальний? Що це взагалі було?

— А ти що робиш з якимось студентом, який заглядає тобі в очі, як щеня?

— Я гуляю. І мені не потрібно звітувати перед тобою.

— Ой, вибач. Просто подумав, що ми… ближчі, ніж "знайомі".

— Ми постійно сваримось! Ти мене постійно виводиш! І тепер ще й сцени ревнощів на публіку? Ти з глузду з'їхав?

— Я просто… — він стиснув щелепу, на секунду замовк. — Все ясно. Бувай, Аню.

Він розвернувся і пішов до своєї машини, навіть не озирнувшись.

Пізніше того ж вечора, уже вдома, Аня сиділа на кухні й тупо дивилася в чашку з холодною кавою. В голові крутились слова, його погляд, ці ревнощі, злість… і біль.

Раптом на телефон прийшло повідомлення від Юри:

Саша поїхав до Віки. Каже, треба розвіятись. Ти з ним щось посварилася?

Аня довго дивилася на повідомлення. Віка. Його подруга з "нічого серйозного". Ця "розрядка" боліла.

Так, трохи…— лише це вона змогла відповісти.

І довго не могла заснути. У грудях все ще щеміло.