Розділ 4

Аня прокинулася від дзвінка будильника, який, здається, вже п’ятий раз лунав без її реакції. Вона підскочила на ліжку, глянувши на годинник.

— Блін! — викрикнула і застрибала по кімнаті, хапаючи одяг, косметичку і рюкзак одночасно. — Юро! Ти ще вдома?

— Тут, на кухні! — почувся його голос.

— Зроби мені, будь ласка, бутерброд і каву! І відвези в універ! Я проспала, у мене пара за двадцять хвилин!

— Аня, з ким ти живеш — з чарівником? — засміявся він, але вже діставав хліб і варив каву.

Через кілька хвилин вона влетіла на кухню, застібаючи куртку, і майже на ходу взяла стаканчик і сендвіч.

— Ти найкращий! — кинула через плече. — Якщо ти не мій брат, я б тебе заміж узяла!

— Не сміши, ти ще навіть не нафарбувалась.

— Я нафарбувалась за три хвилини! — крикнула вже з коридору.

Університет зустрів її звично: гамір, запах кави з автомата, і знайомі обличчя подруг.

— Ти де була? — запитала Віка, сміючись. — Ми вже думали, ти померла.

— Ледь не померла. Проспала, Юра рятував. Усе, я з вами.

Вона зітхнула, нарешті трохи розслабившись. На парі вона сиділа біля вікна, робила нотатки, коли раптом хтось сів поруч. Це був Ілля — хлопець з паралельної групи, з яким вона кілька разів перетиналася.

— Привіт, — усміхнувся він.

— Привіт.

— Я бачив, як ти летіла по коридору з кавою. Ти що, встигаєш запізнюватися стильно?

— Це мій талант, — пожартувала вона.

Пара минула швидко, розмова з Іллею була легкою. Він виявився уважним, жартівливим і… напрочуд приємним.

Коли вони виходили з аудиторії, він зупинився:

— Слухай, Ань… Може, якось прогуляємось після пар? Я давно хотів запропонувати.

Вона подивилася на нього, здивована, але не неприємно. Він чекав, не тиснув.

— Чому б і ні, — усміхнулася вона. — Сьогодні?

— Якщо ти вільна — так.

Вона кивнула, а в голові вже крутилися думки: «Цікаво, як відреагує Юра. І… Саша».