2.

Я стрімко йшла до виходу з ресторану, намагаючись опанувати хаос емоцій, що вирували в моєму серці. Сльози вже текли по щоках, але я вперто йшла вперед, не озираючись. Здавалося, кожен крок важчає, але я знала, що мушу вийти з цього місця.

Раптом за спиною почулися знайомі кроки. Костянтин, тепер уже колишній хлопець, поспішав за мною, кличучи мене по імені. Його голос, який колись звучав так ніжно, тепер викликав лише біль і гнів. Я прискорила кроки, прагнучи втекти від цього голосу, від цієї зради.

На порозі ресторану я раптом зупинилася. Переді мною стояв незнайомець, високий та впевнений у собі. Наші погляди зустрілися на мить, і в голові спалахнула шалена ідея. Не думаючи ні секунди, я схопила його за руку і пристрасно поцілувала. Це був акт відчаю, бажання довести собі та Костянтину, що я не зломана.

Незнайомець спершу здивувався, але швидко відповів на поцілунок, обіймаючи мене міцно. Костянтин застиг на місці, шокований побаченим. Я відірвалася від незнайомця і подивилася на Костянтина з викликом в очах. Я більше не дозволю йому або комусь іншому завдавати мені болю.

"Все гаразд?" – тихо спитав незнайомець, дивлячись мені у очі з тривогою.

"Так, все гаразд," – відповіла я, витираючи сльози. – "Мені просто потрібно поїхати звідси."

"Можеш сісти зі мною. Я підвезу тебе, куди потрібно," – запропонував він, показуючи на машину, що стояла неподалік.

Я вагалася лише мить. Мені потрібен був вихід, і цей незнайомець здавався надійним. Я кивнула, і ми разом попрямували до його автомобіля. Костянтин залишився стояти біля входу, не в змозі нічого сказати чи зробити.

Ми сіли в машину, і незнайомець завів двигун.

"До речі, мене звати Марк," – сказав він, кидаючи короткий погляд на мене.

"Я Вікторія. Дякую, що допоміг мені," – відповіла я, відчуваючи певне полегшення від того, що поруч є хтось, хто готовий підтримати мене.

"Не за що. Куди тебе підвезти?" – спитав Марк, виїжджаючи на дорогу.

"Не знаю," – зізналася я, дивлячись у вікно. – "Просто подалі від цього місця."

"Добре," – кивнув Марк. – "Можемо поїхати на набережну. Там завжди спокійно, і можна подумати про все."

"Це гарна ідея," – сказала я, почуваючись трохи краще. – "Чому ти так легко погодився допомогти мені?"

Марк усміхнувся і подивився на мене.

"Іноді ми просто опиняємося в потрібний момент у потрібному місці. Я бачив, як тобі було боляче, і не міг залишитися осторонь. Та й, чесно кажучи, цей поцілунок теж змусив мене відчути щось особливе."

Я трохи засміялася, відчуваючи, як напруга починає спадати.

"Мабуть, це був найбожевільніший вчинок у моєму житті," – сказала я, – "але зараз мені це здається правильним."

Марк знову усміхнувся.

"Іноді найкращі рішення приймаються саме так – спонтанно і з серця."

Ми їхали далі, залишаючи позаду болюче минуле і відкриваючи двері новим можливостям, які могли б привести нас до невідомих, але, можливо, щасливих подій.

Любі читачі,

Ваша подорож разом із Вікторією тільки починається, і попереду на вас чекають нові повороти долі та захоплюючі пригоди. Після того, як вона зустріла Марка і зробила перший крок до зцілення, їм обом належить відкрити для себе щось нове і важливе. Що чекає Вікторію та Марка на їхньому шляху? Чи зможе вона знайти в собі сили рухатися далі і довіритися новим почуттям?

З найкращими побажаннями,
Вікторія Мрійлива