Розділ 43.

Макс

Я переймався через ту ситуацію з Елею, але Настя запевнила мене, що все добре. І тут, коли я подумав, що між нами щось таки є, Настя нагадала про нашу угоду, згідно якої, до нас на вечерю мають приїхати її батьки, і от сьогодні – саме той день. Та все ж, я прислухаюся до Сергія, і дам Насті час для роздумів.

Коли хочеться щоб час йшов трохи повільніше, трапляється якраз з точністю і навпаки. Цей день пройшов дуже швидко, тому вже о шостій вечора, я під’їжджав додому, попередньо замовивши у нашому ресторані вечерю. Ні, це ні в якому разі не означає, що я нехочу цієї вечері, знайомства з Настіними батьками, це більше схоже на хвилювання, чи що. Хоч це і угода і все таке, але все ж це хвилююче, навіть попри те, що з цими людьми ми можемо бачитися перший і останній раз у житті.

- Настя, я вдома. – Крикнув з порогу дівчині.

- Доброго вечора! Я мама Насті – Віталіна Андріївна. – Сказала мила жіночка, виходячи в коридор.

- А я - Олександр Вікторович – тато Насті. – Мовив чоловік, виходячи з-за спини Віталіни Андріївни.

- Дуже приємно, а я Макс…

- Наречений нашої донечки. – Випередила мене мама Насті.

- Привіт. Ти якраз вчасно, ходімо допоможеш мені на кухні. – Мовила Настя, яка вийшла в коридор на голоси. – Мамо, тату, а ви проходьте у вітальню.

Батьки Насті перепросивши за перерване знайомство, пішли у вітальню, а ми з Настею вирушили на кухню.

- Вибач, моїх батьків. Вони особливо довго чекали на цю подію – на знайомство із моїм нареченим.

- Та нічого, все добре. Їх можна зрозуміти.

- Не здивуюся, якщо вони вже підбирають кращий час і місце для весілля.

- Знаєш, моя мама, хоч вона цього і не каже, але теж хоче аби я одружився.

- Тоді як ти це розумієш, якщо вона тобі прямо про це не говорить?

- Моя мама, скажімо, вміє гарно завернути. Якось за вечерею вона сказала: «Було б чудово, якби у тебе з’явилася дівчина. Ми б усі разом збиралися за сімейною вечерею у нашому ресторані, обговорювали б як у кого пройшов день, планували б якісь сімейні подорожі, або пікніки біля річки. Тато був би щасливий, знаючи що ти знайшов кохання свого життя».

- Так, і справді гарно сказано.

- Ага, і я про те ж.

- Добре, поговоримо про це після від’їзду батьків, а зараз ходімо до них на допит.

- Допит?

- Мої батьки дуже допитливі, так що будь готовий до будь яких питань.

- Аа. В цьому сенсі. Говориш так, наче це не вперше.

- Ходімо вже.

Як тільки я переступив поріг вітальні, напруга, яка була в мені, різко зникла. Я почувався ніби вони усі моя справжня родина. З ними так легко було спілкуватися, що в шоці була навіть Настя. Про те що її батьки дуже допитливі, так це правда. Ми обговорювали усе дитячий садок, школу, університет, роботу, і навіть перше кохання. Виявляється, що Настіні батьки знають мою маму і знали тата. Більше того, коли вони були молодими, товаришували і були в одній компанії. Та з часом інтереси змінилися і вони стали просто сусідами. Як вийшло так що ми не знайомі? Швидше за все, через те що в школі ми з братом постійно були вдома, а вступивши в університет взагалі дуже рідко бували у батьків.

- Значить Роман. – Мовив я, сівши на диван зі склянкою віскі. Батьки Насті поїхали, а ми вирішили трохи прододовжити вечір.

- Ти справді хочеш про це поговорити? – Запитала дівчина, сівши навпроти.

- Якщо ти не хочеш про це, то можемо обговорити щось інше.

- Це був одинадцятий клас. Рома – хлопець із паралелі. Він був найгарнішим хлопцем школи, який звернув увагу на мене, не найпопулярнішу дівчину. Ми зустрічались пів року. Планували разом вступити в медичний університет, хоча я завжди знала, що хочу професійно займатись танцями, але тоді я була готова йти за ним хоч куди. Але в один дуже дощовий день, його не було у школі. Я вирішила подзвонити до нього і запитати що сталося. Він тоді сказав, що захворів. Я ж вирішила, що влаштую йому сюрприз. Накупила різних смаколиків, вітамінів і пішла навідати його. Двері будинку були відчинені, тому я без проблем зайшла всередину. При вході я помітила дівчаче взуття, та одразу не звернула на це увагу, адже у Роми була менша сестра. Чим ближче я підходила до його кімнати, тим чіткіше чула голоси.

- Насть, якщо тобі важко про це говорити, або ти говориш через силу – не треба. Можемо поговорити про щось інше.

- Ти правий, хоч і минуло вже десять років, та все ж говорити про це трохи важко. Та я хочу цим поділитися. Усієї історії навіть Іра не знає. А вона між іншим також була вплутана сюди. Так от, підійшовши ближче, я змогла роздіти голоси, які доносилися з кімнати Роми. Там був він і його однокласниця Ілона. Вона говорила, що їй набридло дивитися як ми з ним пів року ходимо за ручки, в той час коли вони розважаються трохи по-іншому.

- Тобто він тобі весь час зраджував?

- Мг. Я розумію, що серйозних відносин в такому віці не може бути, але Рома був моїм першим коханням, а точніше її іллюзією.

- Я не розумію, для чого тоді йому треба була ти?

- От тут якраз все просто – їх батьки були конкурентами і ворогами ще зі шкільних часів. Їм не можна було не те що зустрічатися, а й за однією партою сидіти було заборонено. Ну а я була у них для прикриття. Я була дівчиною для його батьків, але аж ніяк не для Роми.

- Ну і мерзотник. То це ти через нього поставила хрест на сімї?

- Він послугував мені першопричиною мого рішення, а от Ліам, той що колишній Іри – просто підтвердив це рішення і все. А за роки, які я провела на сцені, язрозуміла лише одне – моя сім’я – кар’єра, сцена і танці. Вони завжди будуть поруч і ніколи не зрадять.

- Але ж не всі такі, як цей придурок.

- Знаю, в мене є кілька таких прикладів, проте цього недостатньо щоб переконати мене у зворотньому.

- Насть, дозволь мені тебе в цьому переконати. Ти мені подобаєшся, але якщо ти не зробиш хоча б маленький крок на зустріч, усі мої зусилля будуть марними.