Розділ 42.

Настя

Ранні підйоми – не для мене, та все ж інколи буває, от як сьогодні. Прокинувшись зранку, я попрямувала одразу в душ. Прохолодна водичка привела мене до тями. Після вранішніх процедур, я заглянула в кімнату до Макса, де хлопець ще спав. Для людини, яка звикла до дуже раннього підйому це було дивно. Проте я все ж вирішила не будити його, а пішла на кухню готувати сніданок. Мені чомусь захотілось зробити приємно хлопцеві. Тому не довго думаючи, я приступила до приготування. Через пів години, в квартирі почався активний рух, Макс прокинувся і прийшов на кухню.

- Доброго ранку! – Мовив хлопець, сідаючи за стіл.

- Доброго! Я тут вирішила приготувати сніданок. В кулінарії я не надто сильна, але все ж дещо вмію. – Сказала я, поставивши на стіл омлет із овочами та тостами.

- Дякую. – Сказав Макс, і почав снідати. Я ж поставила тарілку для себе і приєдналася до сніданку.

Снідали ми у повній тиші, лиш дзвін виделки по тарілці було чути.

- Насть, нам треба поговорити.

- Ти про вчорашній вечір? – Одразу перебила хлопця.

- Так. Я про ту дівчину…

- Макс, я все розумію, правда. – Сказала я, поклавши свою руку на його руку, в знак довіри. Чомусь мені хотілось показати, що я йому довіряю, що він це не лише почув, але й відчув. – Це твоя колишня, яка лишилась у минулому.

- Саме так. Між нами все давно закінчилось. Вибач, що я не розповів тобі про неї.

- Максе, я все розумію. І не вибачайся, це твоє минуле. Все добре. – Мовила я, як тут задзвонив телефон. – Вибач, я маю відповісти.

Телефон я залишила у кімнаті, тому сааме звідти лунала мелодія дзвінка. На екрані висвітилася картинка моєї мами.

- Привіт, доню. – Сказала жінка, щойно я підняла слухавку.

- Привіт, мамо.

- Як ти, доню?

- Все добре, живу, працюю, сумую за вами з татом.

- І ми за тобою сумуємо. Але я дзвоню, щоб сказати, що сьогодні ввечері ми будемо у Львові, тому хочемо заїхати до тебе з хлопцем на вечерю. Якщо ви не проти. – Мовила мама.

- Ее, та ні, не проти, приїжджайте, ми вас чекатимемо. Адресу я скину смс-кою.

- Добре, доню. До зустрічі!

- До зустрічі, мамо!

Отакої. Уміє мама вибити з колії. З того часу коли я сказала мамі, що я маю нареченного, пройшло не мало часу. Я б мала підготуватися, адже я розуміла, що її цікавість візьме верх і вона приїде, але як виявляється я до цього взагалі не готова.

- Насть, щось сталось? – Запитав Макс, заходячи в кімнату.

- Ага. Мама з татом приїдуть сьогодні на вечерю. – Ошелешено сказала я.

- Ого, так швидко…

- Ну так. Та все ж це мало статися. Це якраз дуже влучний момент. Через кілька тижнів ми вже розійдемось, а до того часу, батьки мали б приїхати на вечерю. Отже все скадається так як і треба. – Повеселішавши, видала я.

- Так, ти права. У нас же угода…

- Так, так. Не забувай.

- Добре, тоді я замовлю вечерю.

- Чудово, бо я б не встигла нічого приготувати. Репетиція якраз вечірня, тому часу обмаль.

Обговоривши з Максом вечерю, ми розійшлися кожен по своїх справах. Макс швидко поїхав на роботу, щоб звільнитися раніше, а я поїхала за смаколиками до чаю, які дуже люблять батьки. В магазині був дуже великий вибір, та все ж я обрала мамині улюблені тістечка та шоколодний тортик для тата. Якби вони мені не набридали заміжжям, я все одно обожнюю своїх батьків. Вони чудові люди, які дали мені все чого я потребувала, а головне свою любов.