Розділ 6

Три дні минули майже без пригод.
Я працювала, Настя бігала по своїх справах, а Богдан… ну, здавалось, що він просто не з’являвся. Хоча в телефоні тихенько миготіли його повідомлення з кав’ярні — милі, але зовсім не нав’язливі.

Я навіть почала думати, що можу дихати спокійно.

Але ні, — подумала я тієї ночі, коли сиділа з книжкою на дивані.
Близько опівночі раптом — стукіт у двері.

— Хто там?! — викрикнула я, стрибнувши на ноги.

— Це… я, — голос Богдана ледь пробивав темряву.

— Що?! — я підскочила ще вище. — Вночі?!

— Ем… так, трохи несподівано, але… — він стояв у дверях, тримаючи пакет. — Я приніс тобі «виправлення дня» і… ось це.

Я зазирнула в пакет: там була коробка твоїх улюблених макаронів і маленький термос гарячого какао.
— Це мило, але… ти можеш пояснити, чому опівночі?

І тут стало ще цікавіше: він зайшов у квартиру.
— Ну, бо… — він знизав плечима, — хотів переконатися, що ти нормально спиш.

Я підозріло дивилася на нього.
— Ага… добре…

Тільки я встигла сісти на диван, як почулися ритмічні хропи.
— Що…? — я завмерла.

Богдан сів поруч і, не втримавшись, одразу провалився в сон прямо на дивані. Хропак — прямо в кімнаті!

— Ти… ти що?! — я прошепотіла, дивлячись на нього.

В цей момент із кімнати з’явилася Настя, яка якраз поверталася з нічного походу до холодильника:
— Що тут… хропак на горизонті?! — вона майже впала на підлогу від сміху. — Алісо, це твоє «прекрасне нічне побачення»?!

— Настю… він просто заснув, — прошепотіла я, намагаючись не засміятися сама.

— Просто заснув? — Настя підняла брову. — В нашій квартирі?! Посеред ночі?! І це все ще комедія чи вже трагедія?

Я не могла стримати сміху.
— Сарказм твоєї подруги прямо зараз на максимумі, — пробурмотіла я.

— Що? — Настя зробила театральне обличчя. — Я лише констатую факт: хлопець у тебе в квартирі, він хропе, а ти лише сидиш і милуєшся.

Богдан тихо похропував у відповідь, наче погоджуючись з Настею.

— Добре, — сказала я, хихикаючи. — Мабуть, краще залишити його тут, бо якщо я його зараз вижену… наступна ніч буде ще цікавішою.

— О, — Настя підморгнула, — тоді я вже за попкорн!

І поки я збиралася на кухню по чай, Богдан тихо спав на дивані, а Настя вже думала, як зняти все на відео.
Так, ніч вийшла… точно не нудною.

Я прокинулася від того, що хтось тихо, але впевнено штовхав мою ногу.
Очі ледве відкрила — і бачила… Богдана, який сидів на дивані й змахував волоссям з обличчя.

— Добре, що ти не зник, — пробурмотів він. — Вибач, що так заснув…

Я підскочила на місці.
— Заснув?! Ти в моїй квартирі, о пів на другу ночі, і заснув?!

Богдан лише розвів руками:
— Ем… так, здається, я трохи перевищив межі…

Я поглянула на Настю, яка лежала в кріслі, підперши голову рукою, і сковзнула на мене очима:
— Хлопець у твоїй квартирі. Ти його провела. І він хропе. Ласкаво просимо в реальність.

— Настю! — я спробувала серйозно. — Можна трохи менше драматизму?

— Менше драматизму?! — вона підвелася і притисла руку до грудей. — Алісо, ти щойно стала героїнею власної комедії, а я — свідком цього хаосу!

Богдан трохи сором’язливо усміхнувся.
— Ти… виглядаєш трохи змученою, — сказав він тихо. — Може, каву?

— М-м… добре, — видихнула я, намагаючись не розсміятись.

Настя, знову в ролі судді і коментатора одночасно, кинула:
— Так, каву робимо, поки він на дивані не забрав усю її енергію.

Я взяла турку і почала готувати каву, але мої руки тремтіли.
— Чому ти сюди прийшов? — запитала я, тихо, але щоб він почув.

— Просто… хотів переконатися, що ти в порядку після тієї халепи, — відповів він, дивлячись прямо в очі.

Я відчула, як серце калатає швидше.
— Ага… і що, ти планував тут залишитися ночувати?

— Ні, — він підняв руки, — просто вийшло так.

Настя не втрималася:
— «Просто вийшло так»! Оце ваш новий девіз для хаосу. Алісо, я навіть попкорн не встигла дістати!

Я закотила очі й лише тихо засміялася.
— Добре, Настю. Ти точно робиш цей ранок веселішим, ніж він того заслуговує.

Богдан посміхнувся мені, взяв каву й тихо промовив:
— Тож можемо назвати це «ранковим рятуванням»?

— Мабуть… — я усміхнулась. — Але наступного разу… будь ласка, без хропака посеред ночі.

Він тихо сміявся, і я зрозуміла, що ці три дні спокою були лише розігрівом до справжньої комедії, яка тільки починалася.