7.

Все це схоже на якийсь ідіотський жарт. Невже Макс реально думає, що я пробачу йому зраду? Та, з іншого боку, чого це він знову в почуттях зізнався? Сам же говорив, що між нами нічого не було.

- Давай ми з тобою краще на вулиці поговоримо. На свіжому повітрі, - не хочу, щоб тітка стала свідком нашої розмови. Звісно, мені доведеться їй пояснити про прихід Макса і що це за зізнання таке, та спочатку варто з ним розібратися. 

На щастя, він охоче погоджується, напевно, також почувається не надто впевнено у моєму домі. В ліфті їдемо мовчки, і я шкодую про те, що не прихопила з собою квіти, які приніс Макс. Краще нехай подарує їх своїй подружці, от вона буде щасливою! 

У вечірню пору на вулиці нікого немає. Міцніше одягнувши на себе куртку, сідаю на лавку, що на дитячому майданчику, а Макс продовжує стояти поруч. 

- Може, поясниш, що це був за концерт? - не витримую першою. Чесно кажучи, зараз у мене є важливіші справи, ніж розбиратися з колишнім, але якщо так вже склалося, доведеться розв'язувати проблеми поступово. 

- Це не концерт! - впевнено заявляє Макс, а тоді сідає поруч зі мною навшпиньки. Його обличчя так близько до мого. Пригадую, як раніше любила його поцілунки та дотики. А зараз наче на зовсім незнайомого чоловіка дивлюся. Наче відрізали одним махом. Боляче, звісно, але краще так, аніж й надалі вірити йому і думати, що все у нас чудово. - Я дійсно хочу тебе повернути!

- Максе, так, я була твоєю! - починаю злитися і розумію, що все це через гормони. Емоції важко контролювати. - Ти сам мене зрадив! Сам вирішив, що я не заслуговую на такого принца, як ти! Чого тепер хочеш?

- Що у тебе з Криловим?

- Що? - здається, мені почулося. Він дійсно сказав “Криловим”? То от в чому річ. Здається, пазл потроху починає складатися! - Ти вирішив мене повернути, тому що Артур звернув на мене увагу? Я, звісно, наслухана про вашу ворожнечу та боротьбу за перше місце, але це... 

- Ти не відповіла! - Макс своїми словами лише підтверджує мої здогадки. Це ж просто… не по-чоловічому, чорт забирай! 

- Ти мерзотник, Максе! - підскакую на ноги, і хочеться з розмаху заїхати по надто рівному носі цього ідіота. - Не твоє діло, що у мене з Криловим! Можливо, він краще розгледів у мені те, чого не бачив ти?! Чого тепер казишся? Пізно повертати все назад!

Я розумію, що своїми словами тільки провокую хлопця. Він злиться, стискає кулаки та напружує вилиці. Я знаю, що його не так чіпають слова про те, що я не кохаю, як про те, що Артур кращий за нього. І байдуже, що я поняття не маю, який насправді цей Крилов. Можливо, він не набагато кращий за самого Макса, але зараз мені хочеться зробити йому боляче. Спустити на землю з того п'єдесталу, на який він сам себе посадив. 

- Схоже, ти вже встигла закохатися у синка мера! - фиркає холодно хлопець. - Ну, звісно! Хто б сумнівався! Не здивуюся, якщо вже й спала з ним. Хоча ні! Артур не ведеться на таких сірих мишок, як ти. Він любить гарних жінок. Тому тут тебе чекає облом, Яночко! Не твій рівень!

Все ж таки йому вдається мене довести. Замахуюся для удару, але Макс повністю готовий до такого маневру з мого боку. Він перехоплює мою руку та боляче викручує. Здається, в ту мить, коли всім тілом прострелив різкий біль, я розчарувалася у ньому остаточно. 

- Ой! - мені дійсно боляче і страшно. Болить не лише рука, але й живіт. І це погано, дуже-дуже погано. 

Напевно, Макс таки розуміє, що перегнув палицю і відпускає мене. Тільки от мені від цього не краще. Біль не минає, а, здається, стає ще сильнішим. 

- Що з тобою? - у нього схвильований голос. Здається, я змогла його налякати.

- Мені у лікарню треба! Виклич швидку! - сідаю на лавку й обхоплюю живіт руками.

- Швидка довго їхати буде! Я сам тебе відвезу! - вперше за вечір Макс говорить щось путнє. Я навіть сперечатися не хочу і, коли він допомагає мені підвестися, приймаю його допомогу. 

На щастя, автомобіль зовсім поруч. Опинившись у салоні, з останніх сил пишу повідомлення Каті. Коротко розповідаю про те, що сталося, і прошу приїхати в лікарню. Чесно кажучи, зараз мені дуже страшно. Хай там як, я не хочу втрачати цю дитину. Я ж тільки почала звикати з думкою, що всередині мене хтось живе. 

Від болю та відчаю починаю плакати, і це не приховується від Макса. Він міцно тримає пальцями кермо і намагається їхати швидко, навіть кілька разів порушуючи правила.

- Яно, пробач! Я не думав, що таке може статися! Ти хвора? - здається, він по-своєму розуміє мій стан. Звісно ж, я можу просто зараз розповісти йому правду, але тоді не факт, що він таки довезе мене до тієї лікарні. 

- Так, - кажу коротко й відвертаюся в інший бік. У лікарні мені однаково доведеться сказати про вагітність, тому Макс однаково знатиме. Навіть уявити страшно, як він відреагує на те, що я також його зрадила і тепер вагітна від іншого. 

До лікарні приїжджаємо за рекордно короткий термін. Макс допомагає мені вийти з авто і навіть підтримує, коли проходимо всередину.

- Тут дівчині погано! - кричить на всю приймальню, і до нас одразу підбігає медсестра.

- Що сталося? - питає стурбовано, розглядаючи мене. 

- Я... вагітна, - тихо відповідаю і намагаюся не дивитися у бік Макса. - Сильно болить живіт.