4.

- Катю, це ж він… - повторюю, напевно, всоте й розглядаю свої руки, котрі дрібно тремтять. 

Ми прийшли в парк, котрий знаходиться якраз навпроти універу, й, окрім нас, тут ще багато інших студентів. Довелося шукати лавку трохи далі від інших, щоб ніхто не зміг підслухати нашу розмову. 

- Не розумію: в чому проблема? - хмуриться подруга. - Ну переспала ти з цим Артуром, і що з того? Сама ж розумієш, що для нього ця ніч нічого не означає. Як і для тебе, в принципі. Чого тоді хвилюєшся? Просто вдавай, що ви не знайомі. Впевнена, що він зробить так само. 

- Напевно, ти маєш рацію, - тихо відповідаю. - Швидше за все, я просто злякалася. Не думала, що ми ще коли-небудь зустрінемося, а тепер будемо навчатися в одному універі. До речі, він явно на останньому у курсі. Чому раніше я його тут не бачила?

- Яно, тобі варто трохи цікавитися життям універу, - хмикає Катя. - Артур не навчався в нашому універі. Ходять чутки, що татко запроторив його кудись подалі, щоб той не заважав його політичній кар'єрі. Якщо не помиляюся, він всі ці роки в Америці жив. 

- В Америці? - здивовано перепитую. - І не міг він ще на цей рік там залишитися?

- Яночко, хай там як, твоїм першим хлопцем став сам Артур, - весело усміхається Катя. - Ти тільки уяви вираз обличчя Максика, коли він про це дізнається. Вони ж обоє - перші красені в універі, тільки щось мені підказує, що Арт швидко спустить Макса на землю. Не його рівень це. 

Чесно кажучи, тут я змушена з подругою погодитися. Максу не варто тягатися з Артуром. Він - син мера, і сили у нього більше буде. 

Трохи заспокоївшись, я вирішую їхати додому. В словах Каті є сенс і, напевно, я дарма себе накручую. Хто я, і хто Артур! Та він навіть імені мого не запитував, а обличчя так взагалі вже забув, напевно.

Сьогодні тітка була вдома й, коли я повернулася, одразу взялася розпитувати про справи в універі. Я так і не наважилася розповісти їй про те, що з Максом у нас все закінчилося. Тітці Ані всього тридцять п'ять і за мене вона горою в прямому сенсі цього слова. Після невдалого шлюбу вона вирішила більше не закохуватись, а присвятити себе роботі та мені. 

Я просто боялася, що вона голову відкрутить бідному Максу, коли дізнається про його зраду. Краще хай думає, що у нас все добре. Так для всіх буде спокійніше. 

- Щось давно ти гуляти не ходила. Якісь проблеми з Максом? - питає Аня, коли ми сідаємо обідати.

- Та ні. У нього зараз багато тренувань, не має часу, - знизую плечима. Ще одна моя проблема в тому, що я зовсім не вмію брехати. І тітка добре бачить, коли мені ніяково.

- Ви посварилися? - питає прямо. - Якщо так, то я навіть рада. Не подобається мені цей твій Макс. Красень, звісно, але в голові порожньо. Тобі інший хлопець потрібен, надійний. І щоб кохав тебе.

- Угум, - це все, що я можу їй відповісти. Знаю, що Аня бажає мені щастя і точно не такої долі, як у неї, але однаково не можу розказати їй усе. Вона й так робить для мене все, маму замінила. Не хочу ще більше на неї покладати. 

До самого вечора займаюся тим, що шукаю Артура Крилова у всіх соціальних мережах. І знаходжу, як не дивно. На усіх фото він з друзями, біля дорогих авто, в нічних клубах та на відпочинку. Його життя багате і різноманітне. Не те, що моє. В Артура гарна усмішка та ямочки на щоках. 

Мимоволі пам'ять знову повертає мене в ту ніч, коли між нами все сталося. Артур був ніжним і не зробив нічого такого, за що тепер я могла його ненавидіти. Він дійсно гарний хлопець, і Макс йому сильно програє. Та чим більше я дивлюся на ці фото, тим більше розумію, що ми з ним як небо і земля. Має статися щось дійсно дивовижне, щоб ми знову зіткнулися. 

Наступного ранку прокинутися виявляється доволі важко. Голова болить, а тіло наче не моє. Заледве відірвавши себе від ліжка, перебираюся у ванну кімнату і бачу у відображенні справжнього монстра. Обличчя бліде й до горла підступає нудота. Одразу намагаюся пригадати, що вчора їла, але нічого такого не пригадую. 

Тітка вже зранку поїхала на роботу, тому мені самостійно довелося готувати собі чай. Це єдине, що приймає мій збунтований організм. Через пів години я виходжу з будинку в більш-менш нормальному стані. Чай трохи вгамував нудоту, а тональний крем приховав темні кола навколо очей. 

- Що це з тобою? - запитує Катя, уважно мене розглядаючи, коли ми зустрічаємося біля аудиторії. - Захворіла?

- Та сама не знаю. Погано мені, - відповідаю, і ми разом проходимо всередину. 

Перша лекція минає доволі швидко, і, на щастя, мій поганий стан повністю випаровується. На великій перерві я засовую в себе три пиріжки з повидлом і запиваю все це чаєм. 

- Ого! Ну в тебе й апетит! - дивується Катя, попиваючи каву, яка в цій їдальні просто жахлива. 

- Просто я зранку нічого не ї… - замовкаю, так і не договоривши, тому що у їдальню заходить сам Артур, а за ним знайомий мені блондин, котрого я також зустрічала в тій квартирі. 

Хлопці впевнено прямують до центрального столика, за яким сидить майже вся футбольна команда. Я помічаю, як невдоволено кривиться Макс, помітивши Артура. Здається, я не помилилась, коли говорила, що ці двоє стануть прямими конкурентами. Неозброєним оком видно, що друзями вони точно не будуть.