02.05.2030

— Я отримала результати проб чашки, яку ви принесли й там були залишки великої кількості наркотиків — героїну, — промовила лікарка, тримаючи результати експертизи.
— «Я навіть здогадуюсь хто це міг зробити», — подумав хлопець, сидячи на ліжку поруч з Моллі.
— На щастя, важливі органи не постраждали. Лише треба прочистити організм.
— Я ж зможу мати дітей у майбутньому? Просто хвилююся аби не було проблем з цим та і взагалі, — запитала дівчина.
— Так пощастило, що не зачепило матки.
— Це добре.
— «Чому вона вирішила запитати про це?»,— промайнула думка в голові Макса.
— Я залишу вас, мені треба йти, — промовила жінка, стоячи в проході.
Та жінка пішла.
— Хвилюєшся через можливість мати дітей?
— Так. Не хочу бути безплідною.
— Як себе почуваєш? — запитав хлопець.
— Краще, лікарі кажуть, що можуть мене виписати через декілька днів.
— Це добре. Мені якщо чесно вже нудно і сумно без тебе лише тут добре.
— Приємно це чути. Мені тут вже капець як нудно майже всі книги перечитала, — відповіла Моллі.
— Так швидко?
— Це єдине чим я займаюся в палаті, а дивитися в стіну не хочеться.
— Зрозуміло. До речі хотів дещо розповісти.
— І що саме?
— Мікамі та Рома замислили щось недобре, а саме аби вбити нас заради грошей.
— І як ти це зрозумів? — запитала дівчина.
— На нас з Ілоною ледь цегла не впала на голову. Добре, що обійшлося завдяки моїй реакції та відштовхнув її.
Очі дівчини стали ширшими від почутого.
— А якщо думати за логікою: Спочатку була ти з наркотиками в крові, хоча не вживаєш їх, далі на Ілону ледве цегла не впала та от залишаються ще дві особи на які можна скоїти напад — я і Саша скоріше саме вона буде останньою, а я як десерт буду для них.
Я відчув полегшення як з нею поділився своїми думками.
— То що ти пропонуєш робити якщо станеться знову, але з кимось іншим? — запитала Моллі.
— Рятувати одне одного, — відповів я твердо.
Щось спало мені на думку. Учорашня розмова з Ілоною:
—  «Ти так змінився коли з’явилася Моллі. Книжки почав читати, хоча майже того не робив, проводити з нею час. Скажи чесно вона тобі подобається?».
Ця розмова тоді справді збила мене з пантелику можливо вони так хотіли втратити мою увагу. Я серйозно розгубився і навіть відняло мову. Але дивлюся на неї та розумію: відчуваю поруч з нею спектр щасливих емоцій, яких  майже не отримував або це було дуже рідко. Можливо, вона мені не байдужа і подобається? Чувак, так ти заплутався у власних думках тобі треба розгрібати цю кашу якщо тобі ця красуня важлива та плануєш бути з нею ти ж однолюб. Нікого не кохав раніше, або це було не так серйозно..
— Максе? — перервала його думки дівчина.
Але хлопець ніяк не зреагував тому дівчина взяла його руку. Макс звернув увагу.
— Ти щось хотіла? — запитав розгублено.
— Чому ти такий дивний зараз все нормально?
Я розгубився. Мені відняло мову коли вона взяла мою руку. Її рука така тендітна та ніжна, що не хотілося відпускати. Я хочу бути бляха з цією дівчиною.
— Вибач я замислився.
— Про що ти таке замислився, що не реагував на мене?
Про тебе і думав, Моллі.
— Не важливо, — відрізав хлопець.
— Ти впевнений у своїй відповіді?
Ні, ні, НІ! НЕ ВПЕВНЕНИЙ Я БОЮСЯ І ДОСІ ЗМИРИТИСЯ З ТИМ, ЩО ШВИДКО ЗАКОХАВСЯ В ЦЬОГО ЯНГОЛА, ЯК ТИ! Я БОЮСЯ, ЩО МОЇ ПОЧУТТЯ МОЖУТЬ БУТИ НЕВЗАЄМНИМИ НЕ ХОЧУ СТРАЖДАТИ ЧЕРЕЗ ЦЕ..
— Так.
—Точно? — намагалася щось випитати дівчина.
— Точно не хвилюйся. Мені вже час тим паче тобі потрібно набиратися сил, — промовив він, вставши з ліжка.
— Добре, тоді до завтра, — та дівчина помахала рукою.
— До завтра, — помахав їй у відповідь.
Та Макс вийшов з палати.
— Він був дивним. Не розумію чого скоріше за все він засоромився от дурненький не знає, що він мені теж подобається. Але чому боїться сказати про це? — подумала дівчина.
— Максе, ти справжній дурень! Просто втік після того як дівчина, яка подобається взяла тебе бляха за руку! Ти капець як злякався! Придурок! —  думав Макс в голові.
У його голові була така велика кількість думок, що складно розкласти по поличках і нормально думати та через це почала боліти голова.
— Так все в голові змішалося.., —промовив він уголос.
Дійшовши до бази, Макс сів на лавку та запалив сигарету, аби переварити це все.
— Знову палиш, а ти не змінюєшся.
 Позаду нього стояла Саша.
— А, це ти Саш. Прийшла поговорити і про що? — запитав я.
— Просто вийшла на двір і побачила тебе от і захотіла підійти, —промовила дівчина.
Вона сіла біля нього.
— До речі, а чому ви з Ілоною опинилися тут? — запитав Макс.
 — А ти сам подумай.. Заради грошей тим паче я в сім’ї не одна і маю ще двох менших братів. Гроші вирішують все в цьому брудному житті, — відповіла та, запаливши цигарку та додала: — А чому Ілона тут не знаю краще в неї особисто спитай, але напевно відчуває провину перед батьками через свою дурість.
— Через яку?
— Коли тебе перевели в інший заклад нас травили самі не знаємо за що. Без твоєї допомоги ми не справлялися тому Ілона сприймала це досить болісно та хотіла покінчити життя самогубством, бо не витримувала морально. Порізала вену на руці, лежала в ванній з лезом, стиснутим у кулак. Батьки ледве встигли, аби вона не померла просто на руках. Від них і дізналася це все бо написали через її мобільний. І так складно з братами, а тоді ще з таким повідомленням. Я тоді приїхала ох отримала на горіхи від мене, що геть на леза гидко стає їй дивитися тому і така невпевнена коли б’ється з кимось. Знаю, можливо неправильно вчинила, що дуже тиснула на неї, але уяви як близька людина це робить і як вона реагує на це..
— І все це через мене.., — із шоком видавив він.
— Ні, просто деякі люди жорстокі навіть твій батько як приклад. Твоєї провини в цьому немає. Але.. якщо так подумати тебе могли б теж тоді затравити просто так не думаю, що приємно було б страждати.
— Я зараз майже увесь час ношу з собою тільки страждання..
— Страждання легше переживати з кимось і тобі справді є з ким. З найдорожчими людьми, яких ти маєш.
Саша поклала руку мені на плече.
— Ти справді класний. Ми цінуємо тебе, як людину і не заслуговуєш на страждання.
— Дякую.. , — невпевнено видавив із себе та взяв її руку.
Так приємно відчувати її коли вона поруч. Моя опора на ім'я Саша..
— От ви де! А я ходжу вас шукаю і бац разом сидите!  — скрикнула Ілона.
— Пробач, що не покликали посидіти з нами. Раптово зустрілись, —  промовив Макс.
— Ну добре повірю вам, бо може ви коханці звідки мені знати, — з жартом сказала вона.
Я помітив як поправляла пов’язки на руках і виріши спитати дещо:
— Чому ти тут?
Її вираз обличчя раптово змінився від почутого.
—  Я виправляю помилки минулого і для цього мені необхідні гроші
батькам.
—  Ти про що?
 — Дурною була і порізала вени,  — знявши пов’язки, промовила Ілона.
На руках залишились ледь помітні шрами. Схоже та травля дуже зачепила її.
—  Після того як я отримала через витівку і від батьків, і від Саші догани ну і після цього стала айкмофобкою*. Хоч і намагаюся перемогти його та не показую цього, але все одно відчуваю всередині паніку коли дивлюся на щось гостре і згадую це. Гроші це те що я можу дати батькам після такого хоча не поверне їм зіпсованих нервів зі мною..
На її очах з’явилися ледь помітні сльози.
—  Так соромно через свою дурість..
—  Пробач, що зачепив цю тему,  — сказав Макс.
  —  Я вже звикла до цього.
Саша виглядала трохи нервовою наче щось її турбувало. Я помітив це.
—   Все нормально?  — запитав я у неї
—  Так не звертай уваги.
Я відчула дискомфорт наче хтось спостерігає за мною, хоча нікого не було. Мов може статися якесь лихо через це. Можливо стала тривожною через спробу зґвалтування під час якого я вбила людину, захищаючи себе. Але то необхідно було зробити. Так я боялася чоловіків і ходила до психолога після цього. Проте єдиного кого не боюся — Макс. Він для мене ідеал.
—  Ідіть всередину,  — видавила я із себе.
—  Що, але чому?  — спитала Ілона.
—  Я сказала бляха ідіть всередину! Що не ясно?!  — проричала я.
Мій голос змінився. Якщо чесно сама цього не очікувала.
—  Ми то підемо, але поясни чому?
—  Погане передчуття, що можуть здійснити замах на мене.
Не можу жертвувати своїми найдорожчими друзями. Краще я постраждаю, ніж вони. Макс взяв Ілону за руку та разом пішли всередину. Вони виглядали наче батько та донька і це було мило. Я поглянула по сторонам нікого не було. Знову ця дебільна параноя.
Впевнившись в тому, що нікого немає, я направилася до бази.
Дійшовши до входу я відчула, що хтось схопив мене та потягнув.
—  Доходилася?
Рома. Він схопив мене з усієї сили, що навіть рухатися важко було, а рот заткнув рукою, аби не робила додаткові звуки.
—  Не смикайся, суко!
Айкмофо́бія* (від грец. 'aichmē' (точки) і 'phobos' (страх).) — хвороблива боязнь гострих речей, таких як олівці, голки, ножі, вказівний палець, або навіть гострий кінець парасольки.

Так і мріяла зарядити по яйцям.
—  Молодець спіймав її.
Мікамі вийшла та встала переді мною. Та ще сука з першого дня не подобається. Вона дістала мотузку та почала зав’язувати мене, а на рота приклеїла шматок клейкої стрічки.
— Тепер можна говорити з тобою. Я могла б спіймати та розрізати їх на маленькі шматочки завдяки бензопилою  Макса та Ілону та було б занадто нудно тим паче та блондинка ледве від цегли не померла, а Макс.. Макс то десерт. Тому як закуска будеш ти. Не думаю, що захочеш, аби вони страждали чи не так?  — посміхнувшись, поглянула на мене.
Я почала показувати невдоволення всім своїм видом. Вона йобана садистська сука.
—  Я бачу по твоїм очам як ненавидиш мене та шлеш нахуй, але така реальність. Гроші та слава  — найголовніше для мене. Людство не може існувати без них. І як в це досі вірити.. тягни її наверх то нудно тримати заради балачок.
Рома підняв Сашу та поніс на собі. Та намагалася смикатися, але не дуже виходило, бо позаду йшла Мікамі, яка морозила її своїм поглядом.
—  Сволоти,  — подумала Саша.
Дійшовши наверх, ми кинули дівчину як сміття без каплі співчуття.
— Зараз твоє місце тут, —    сказала Мікамі та пішла.
Рома ж охороняв сходи, аби ніхто не зайшов до Вілсон. Дівчина лежала на підлозі та думала, що робити.
—  Максе, тобі не здається, що Саші довго немає?  — запитала Ілона, сидячи на ліжку.
—  Ти теж це подумала?
Дівчина кивнула. Хлопець тяжко зітхнув.
—  Вона вперта. Нам треба знайти її
— То пішли на вулиці подивимось?
— Пішли тільки треба бути обережними
Джексон йшов попереду, а Девіс позаду. Вийшовши надвір, вони нікого не побачили біля лави.
—  Мікамі..,  — видавив Макс з ненавистю.
— Ти думаєш це вона щось зробила з нею?
 — А хто ж ще може.
— Треба перевірити ще можливі місця.
—  Комірка?  — показуючи на неї, запитала дівчина.
—  Пішли перевіримо.
Дійшовши до неї, заглянули всередину, але знову порожньо лише купка мотлоху.
—  Наша кімната?  — запропонувала вона.
Повернувшись назад, ми направились до кімнати, але і там порожньо.
—  Чужі кімнати ж не будемо перевіряти?  — спитала Ілона, вийшовши з кімнати.
—  Не думаю, що вона там, — відповів Макс.
Спіймавши погляд на сходах, він намагався розгледіти чия то фігура на них сидить.
—  Що ти там побачив?
— Я знаю де вона.
— Га?
Схопивши її за руку, я направився до ймовірного місця Саші. Як тільки вони наблизилися Рома вскочив з місця та заблокував дорогу собою.
—  І куди ви прямуєте? Дивитися як ваша подруга помре? Я вас не пропущу!  — промовив він з пафосом.
— Дозволу мені для цього і не треба, аби цьому завадити,  — сказав Макс, стиснувши кулак.
Після цього рука полетіла хлопцю в обличчя та між ними почалася бійка. Ілона стояла в шоці тому лише побігла наверх як  тільки з’явилася можливість. На даху побачила зв’язану Сашу та Мікамі, яка оглядала бензопилу. Як тільки вона почула кроки то обернулася.
—  Стара жертва, яку не вдалося вбити! Прибігла, бо хочеш померти. Не біда, я це організую,  — схопивши бензопилу, промовила вона.
—  Я прийшла, аби забрати свою подругу!  — в її голосі була впевненість, яку не відчувала раніше.
— Самій тобі точно це не вдасться. Ти ж слабачка!
Підійшовши ближче, провела рукою по шиї.
—  Якщо думала, що від мене позбавилася, то не вгадала. Твого помічника я вклав як майстер чорного поясу з бойового мистецтва.
Поруч з Ілоною з’явився Макс у якого з носа йшла кров, але він намагався це приховати.
—  А я бачу тебе ніяке лайно не налякає то може і на смерть подруги подивишся?
Тепер Мітчелл водила рукою по шиї хлопця.
—  Я не дам тобі цього зробити!
—  І як же ти це зупиниш? — вона відійшла назад.
—  Я віддам себе на користь неї!
Мікамі стояла в шоці, а Саша почала смикатись та мукати як почула це. Ілона лише спостерігала за цим всім.
—  Але за однієї умови.
—  І за якої тоді.
—  Мені потрібно завтра забрати декого, а після цього я увесь твій. Ця людина важлива.
Лице дівчини змінилося: вона скривилася від почутого. Цього вона явно не очікувала.
—  Добре, але будемо знущатися сильніше і зараз я відпускаю Сашу. Якщо ти порушиш обіцянку — вважай, що ти вже труп, — приблизлившись близько до обличчя, промовила дівчина.
—  Обіцянки я вмію тримати і стримай зараз свою.
—  Окей.
Дівчина підійшла до Саші та звільнила її, а сама пішла, забравши з собою пилу. Вілсон підповзла до ніг хлопця у сльозах.
— НЕ РОБИ ДУРНИЦЬ ЗАРАДИ МЕНЕ Я ТЕБЕ ПРОШУ!  — обіймаючи за ноги, благала вона.
—  Я прийняв рішення та змінювати його не буду,  — твердо відповів він.
Не пам’ятаю коли в неї була така істерика востаннє. А чи вона була взагалі колись?
— ВОНИ Ж ТЕБЕ ВБ’ЮТЬ ЯК СКОТА!
—  Значить така моя доля.
—  НІ! НЕ ТАКУ ДОЛЮ Я ХОЧУ ДЛЯ ТЕБЕ ТИ ЗАСЛУЖИВ НА КРАЩЕ!
—  І ти так само.
Саша спантеличено відсунулася та сіла перед ним на коліна й дивилася на нього. Його спокійний погляд наче ошпарив її. Ілона лише стояла та мовчки спостерігала за ними.
—  Ми закінчили розмову на цю тему. Завтра я заберу Моллі, а потім відразу і до Мікамі. Навіть не думайте мене рятувати.
Та Макс мовчки пішов після цього. Вілсон поглянула на подругу.
—  Переконай його цього не робити ти це ж вмієш чи не так?  — нервово запитала вона.
Ілона лише мовчки повернула до неї голову та поглянула порожнім поглядом.
—  Макс дуже рішучий і його важко переконати ти ж сама це знаєш чи забула?
—  ВИ ЩО З НИМ ЗМОВИЛИСЬ?!  — зі сльозами скрикнула Вілсон.
—  Ні,  — холодно відповіла та.
Як тільки Девіс збиралася йти Саша наздогнала її і вони разом пішли до своєї кімнати.
Джексон зняв шпильки з волосся та поглянув на них. Їх колись надягла сестра і це стало символом, що вона завжди поруч. Затримавши погляд на них та роздумуючи, він відчув сльози на щоках.
—  Якщо я помру хочу, аби ти виросла найкращою людиною та допомагала матері після моєї смерті. Більше мені нічого не треба.
Та притиснув їх ближче до себе й розплакався.