01.05.2030

Всі вже снідали, крім Джексона і це було дивно для Саші.

— Дивно, він пунктуальна людина.. То чому його немає зараз? — роздумувала Саша.

Може сходимо подивимось? — запитала Ілона.

— Ти маєш рацію, може з ним щось могло статися.

Доївши сніданок, дівчата попрямували вниз. Потім підійшли до кімнати хлопця.

— Джексоне? Ти там? — вигукнула Вілсон.

Але відповіді не було.

— А? Ти нічого хоч не зробив з собою?!

Саша почала нервувати. Тому вирішила кричати.

— ДЖЕКСОНЕ, ЯКОГО БІСА ТИ МОВЧИШ?! Я ЗАРАЗ ВИБ'Ю ДВЕРІ ДО БІСОВОЇ МАТЕРІ, ЯКЩО НЕ ВІДЧИНИШ ЇХ ПРЯМО ЗАРАЗ! — крикнула дівчина, не стримуючи себе.

Замок відчинився, а в проході стояв Макс, тримаючи книгу.

— Господи ти живий, а я подумала щось зробив з собою! — Вілсон підійшла та обійняла його.

— Котра година? — спросоння запитав він.

— Ти вже сніданок пропустив, — сказала Ілона.

— А?! Скільки я спав?! Якого біса я все проспав?! — почав панікувати хлопець.

— Джексоне, заспокойся. Нічого страшного немає. Просто пізніше поснідаєш, — промовила Саша, намагаючись заспокоїти його.

— Це через цю книгу про романтику я все проспав! Не міг заснути довго, а потім взяв її та заснув. І нащо я взяв її книги..., — дорікав сам собі Макс.

— Які книги та чиї? — здивовано запитала Вілсон.

— Ах, Моллі попросила прослідкувати за ними, поки її немає тут. От і забрав їх до себе, — промовив Джексон.

— Полюбив читати книги після зустрічі з нею? — запитала Ілона.

— Можливо, а що? Це погано? — спитав хлопець.

— Та ні, навпаки добре — відповіла Девіс.

— То я піду снідати, а потім треба дещо зробити, добре? — сказав хлопець.

— Звичайно, — промовила Саша.

Він попрямував наверх разом з книгою. Сівши за стіл, почав швидко їсти та читати одночасно. Після цього спустився вниз, залишив книгу та взяв склянку. Вийшовши надвір, попрямував до лікарні.

— А ви куди з чашкою попрямували?!— зайшовши всередину, почув голос жінки.

— То це ви лікуєте Моллі? — стурбовано запитав він, спинившись.

— Так я. То що це за склянка? — запитала лікарка.

— У цій посудині можливі наркотики, тому я її приніс на експертизу.

— Добре, давай її сюди.

Макс віддав чашку жінці.

— То можна до Еванс Моллі пройти?

— Так. З аналізами прийду потім в її палату.

— Добре, дякую.

Та попрямував до палати. Дівчина сиділа на ліжко та роздивлялася свої пальці.

 — Привіт, як себе почуваєш? — зайшовши до палати, запитав Макс.

— Привіт, краще. Як мої книги? Ти забрав їх? — спитала дівчина.

— Забрав. Навіть одну майже дочитав повністю. Допомогла вчора заснути, правда я проспав сніданок, — із долею сорому видавив він.

— То ти схоже добре виспався після цього раз пропустив сніданок! — її дзвінкий сміх почав заповнювати палату.

Макс почав знову червоніти. Холодний та розгублений погляд глянув на неї.

— Досить знущатися!— та прикрив рота рукою.

— Може тобі казки ще почитати? Я не проти, ти як маленька дитина, за якою хочеться доглядати, — та продовжила з нього знущатися.

— Моллі.. припини.. прошу.

— Все-все, не буду більше. Вибач, якщо образила. Просто ти мені настрій підняв, — промовила Моллі.

— Знаю, смішно звучить, що пунктуальна людина через читання пропустила сніданок, але в мене були проблеми з сном. Тому після того як прочитав вчора книгу зміг виспатися нормально.

— То в тебе давно були проблеми зі сном? Щось пив? — її поведінка змінилася та стала більш турботливою.

— Давно, може ще з підліткового віку. Стрес дає про собі знати. Нічого не допомагало, крім алкоголю та сигарет.

— А ти пробував снодійне?

— Дало б сенс? Не думаю тим паче не маю час, аби довго відсипатись та і гірше буде. Батько ж записав мене на ті заняття, які не приносять задоволення. Так і здобув свою «несправжню славу».

Макс наче зрозумів що хотіла запитати у нього дівчина лише поглянувши їй у вічі.— Схоже хотіла спитати: а чого ти не кинеш це лайно якщо не подобається? А як, якщо в тебе йобаний тиран, який немає душі та йому байдуже на усіх, крім себе? І тобі доводиться то все терпіти, не маючи своєї думки та слова — це легко буде? Ні.

Моллі замовкла. Вона справді не знала, що сказати і почувалася ніяково, розгублено і хлопець це побачив.— На тебе багато інформації про мене вилилось бачу по твоєму обличчю тому пробач. Тобі й так потрібен відпочинок після такого, а тут прийшов я і почав грузити своїми думками про життя.

— Все нормально мені було цікаво тебе слухати хоч не так нудно стало я вдячна тобі.

Та дівчина усміхнулася. Макс піднявся з ліжка.

— Мені вже час тим паче тобі необхідний відпочинок так що одужуй.

— Дякую і бувай.

Та він пішов. Дійшовши назад до бази, хлопець побачив Ілону тому вирішив підійти.

— Привіт, що ти тут робиш?

— Привіт, нічого думала з тобою поговорити, — відповіла та.

— Про що? Щось сталося?

— Ти так змінився коли з'явилася Моллі. Книжки почав читати хоча майже того не робив, проводити з нею час. Скажи чесно вона тобі подобається?

Я справді не очікував це почути. З'явилося відчуття наче мене несподівано облили холодною водою.

— Справді так помітні зміни в мені?

— Так.

— Я справді...

Коли збирався відповісти то дивився на небо, а потім мій погляд припав до даху де я побачив дещо дивне: чиясь рука тримала цеглину та наче збиралася кинути її прямо на нас. Мої думки про Моллі та про свої почуття зникли після побаченого. Обличчя змінилося від шоку.

— Щось не так? — запитала вона.

Але я нічого Ілоні не відповів лише інстинктивно штовхнув її подалі та теж відскочив. Цегла впала поміж нас та розсипалася на шматки.

— Що це таке?!

Я не знав як їй відповісти тому лише дивився у її налякані очі, які були сповнені сльозами.