30.04.2030

(16:40 лікарня, палата).

— То що з ним? — Саша сіла на ліжко, де був Джексон.

— Схоже на панічну атаку. Не знаєте, чи бувало в нього таке раніше? — запитала лікарка.

— Ні.

— Зрозуміло.

— Світло таке яскраве.. Де я? — запитав схвильовано Макс.

— То ти прокинувся. Ну налякав ти нас, — промовила Саша із радістю.

— То де я? — ще раз запитав він, намагаючись зрозуміти своє місцеперебування прямо зараз.

— У палаті. Втратив свідомість у коридорі.

Хлопець почав роздивлятися все навкруги. Проте не відчував спокою. У грудях наче все почало стискатися та заважало дихати.

— Знову я тут.. Ненавиджу...

— Але це звичайна пала..., — почала Ілона.

Дівчина не договорила як Макс почав задихатися. Лікар поспішив надати допомогу.

— Я ж нічого такого не сказала...Просто слово пала..

— Просто замовкніть! Ви зараз нервуєте його через це! — скрикнула жінка, надаючи допомогу.

Ілона підійшла ближче до його ліжка та взяла за руку.

— Просто уяви, що перед тобою стоїть Моллі! — намагалася хоч чимось допомогти Ілона.

— Моллі...

У його голові з'явився образ дівчини. Блакитноока з гарною ніжною посмішкою дивилася прямо на нього та промовляла лише одне:« — Я поруч». Заспокоївши його, почав дихати самостійно.

— А? Що сталося? Знову був приступ, чи що? — спитав Макс, прийшовши в норму.

— Який приступ? — здивовано запитала Саша.

— Це пов'язано через один інцидент, який стався коли був підлітком. Можливо коли було 16.

— То... можеш розповісти? Можливо я чимось допоможу? Через малюнки я навчилася трохи більше розуміти людей та їх стан душі. Якщо ти звісно хочеш я ж на тебе не збираюся тиснути, — сказала Ілона.

— Добре, вирішив накласти на себе руки, бо не міг терпіти постійні сварки батьків.. Змішав віскі зі снодійним і випив того.. Чим я думав, що покинув би молодшу сестру на матір та батька-тирана..? Знайшла Єва у ванній з пляшкою та на підлозі.. Далі майже нічого не пам'ятаю, пітьма.. Казали що могли б і не врятувати мене..

Джексон обдумував як розповісти далі, тому сів.

— А що далі було? І що це за припадок? — запитала Саша, намагаючись вловити суть.

— Після того, як отямився зайшов батько та почав кричати мов: «— якого біса ти це зробив, знаючи що на носі в тебе змагання з бойового мистецтва?!».. Я був слабий, аби відповісти тому нічого не сказав.. І...

Очі знову були на мокрому місці. Не стримуючи сліз,почав ридати та розповідати.

— Почав душити через це...Вчасно мати пришла та відштовхнула його від мене...Тому я ненавиджу палати та від стресу я можу почати задихатися...

— Твій батько повний нелюд! Невже твоя мати дурна та настільки кохає його?! — почала обурюватися Саша.

— Якщо Єва покине Генрі, то почне погрожувати розправою.. Знаючи, який він, то може це зробити.. Я його і сам колись хотів вбити, проте матір завадила цьому..

— Сука він! — та тицьнула середнім пальцем на адресу Генрі.

— Якщо будеш поливати брудом чоловіка, легше Максу не стане, тому припини, — промовила подруга та підійшла до хлопця ближче.

Ілона почала гладити його по голові.

— Скажи, може чогось хочеш, аби ти заспокоївся та забув про стрес?

— Хочу до Моллі..

— Я загляну до неї та спитаю чи хоче вона когось бачити.

Та лікарка вийшла з палати.

— То тобі з нею добре? — запитала Девіс.

— Так, почуваюся прекрасно поруч з цією миленькою дівчиною.

— А щось відчуваєш до неї?

— Не знаю...або просто не розумію цього.

— Добре.

Жінка відчинила двері.

— Можеш зайти, вона отямилася та не проти відвідувань.

Джексон встав з ліжка та вийшов в коридор. Підійшовши до дверей, постукав і зайшов усередину. Моллі сиділа на ліжку та дивилася кудись, після того як побачила його вона відчула радість на спокій у собі.

— Ах, Максе ти прийшов до мене! Я рада! — вигукнула дівчина.

— Я теж радий що з тобою все добре. Ти як? — та сів на ліжко поруч з нею.

— Добре що хоч жива залишилася завдяки тобі! Я дуже вдячна через це!

— Я просто повів себе як людина.

— А як ти себе почуваєш?

— Чому питаєш? Зі мною все нормально було весь час.

— Я не дуже люблю коли мені брешуть. Коли ти був біля палати я все чула як ти втратив свідомість. Тому ти і не відразу пішов до мене в палату, чи не так?

Макс мовчав. Йому було важко говорити про це знову, але він пересилив себе, аби відповісти.

— Так, я втратив свідомість через паніку в цьому місці. Коли згадую про палату починаю задихатись.

— А через що так відбувається? Якщо не зможеш про це говорити нічого страшного, все розумію.

— Колись батько ледь не задушив мене в палаті через те що хотів покінчити з собою перед змаганнями, які були для нього важливими, але ніяк для мене...

— Вибач, що зачепила цю тему. Тобі напевно боляче після цього, а я дурепа розпитую про це.

— Нічого страшного. Не наговорюй на себе.

— Але тобі важко говорити про це...

— І що? Я довіряю тобі. Та і тим паче мені стало трохи краще, поруч з тобою.

Моллі турбувала одна тема, тому вирішила якось поговорити на неї.

— Слухай, це правда, що в моїй крові була знайдена велика доза героїну? Просто слабо чула про це.

— Так, ти плюс поводилася так агресивно зі мною. Ледь не вбила мене виделкою, руками.. Кричала, що я сатана та інше.

— О Господи, пробач мене за це! А що далі сталося і де могли бути наркотики?

— Начхати, ти не могла контролювати себе. У склянці з чаєм думаю наркотики, я заніс її в свою кімнату, треба принести завтра на експертизу. А далі після того почала душить, прийшов Рома і вдарив тебе в живіт. Потім взяв на руки та поніс до лікарні і ось так.

— ...За що...?

— Це через мене все це відбувається...

— Що...

— Хочуть вбити тих, хто мені дорогий, а потім і мене. Думаю наступними будуть Ілона та Саша. Схоже, тій Мікамі гроші та слава важливіше, тому буде йти на таке.