28.04.2030

6:20 ранку. Аня майже розбудила всіх, окрім Джексона та Моллі. Вона спочатку вирішила знайти її, але не знайшла дівчину в кімнаті. Потім пішла до хлопця, він все ще спав. Підійшовши до ліжка трохи ближче, почала будити його.

— Джексоне, доброго ранку — сказала жінка.

— Доброго — відповів він, прокинувшись.

— У мене є маленьке прохання до тебе, — почала вона.

— Слухаю, — сівши, сказав Макс.

— Не можу знайти Моллі. Була в її кімнаті не знайшла. Тому можеш пошукати її на вулиці, а я всередині ще раз подивлюсь, добре? — запитала Аня.

— Звичайно, без питань, — відповів Джексон.

— Дякую, — після цього жінка вийшла з кімнати та почала шукати дівчину знову.

Піднявшись з ліжка підійшов до шафи, одягнувшись пішов на вулицю. Він побачив вдалі Моллі та ще когось. Вона забрала якусь коробку у чоловіка та пішов. Пізніше пішла та сіла на лавку і почала щось розпаковувати. Здається, це були книги дівчина відразу почала читати одну з них. Макс пішов до неї ближче та став поруч.

— Kon'nichiwa, — намагалась щось прочитати іншою мовою.

— І чим ти займаєшся? — запитав хлопець.

Дівчина відірвалася від книги.

— А? Що ти тут робиш і як давно ти тут стоїш? — запитала трохи злякано брюнетка.

— Тільки нещодавно прийшов і що це за книги? — спочатку відповів спокійно, а потім з цікавістю запитав.

— Це? О, книги з японської мови, — і Моллі показала їх йому.

— Японська? Чому саме вона? - запитала він.

— Нууу... просто подобається культура та сама Японія. Її краса та історія зачаровує мене вже давно, — на її щоках з'явився легкий рум'янець після цих слів/

— Цікаво, — посміхнувся хлопець та додав: — Слухай, я хотів віддячити за вчорашнє, — сказав Джексон.

— О, ти про те, що читала тобі учора? Не варто, — дівчина відклала книгу та почала махати руками. Вона ще трохи почервоніла та зніяковіла це було помітно.

— Ні, варто. Мені сподобалось як ти читала тому варто і ще раз варто, — переконував Макс.

— Ні-ні-ні! Не треба мені нічого! Мені незручно просити щось! — все ще намагалася заперечити.

— Нумо, може щось хочеш чи дати просто гроші? —запитав хлопець.

Дівчина вже здалася заперечувати йому тому просто відвернулася та дивилася кудись у далечінь. Джексон почав шукати гроші по кишенях, проте знайшов тільки декілька центів та пачку сигарет.

— От чорт! Здається, я гроші вдома забув, бо останній раз перед тим як опинився тут був саме там. А це залишилася решта з кишенькових коштів. Тому вибач, — засмучено відповів.
— Я ж сказала перед цим та повторюю ще раз: Я не візьму нічого. Навіть не намагайся пропонувати щось знову — повернулася до нього та посміхнулася.

— Добре, я тебе зрозумів,— відповів спокійно та сховав центи та сигарети назад до кишені.

— Джексоне! Джексоне! Де ви?! — кричав хтось.

По голосу здається, це була Аня. Вона шукала нас, бо довго пробули на вулиці, а скоро гра, тому розшукувала.

— Ми тут! — крикнув у відповідь Макс та помах рукою.

Жінка підбігла туди та стала поруч з ними.

— Ось ви де! Ну про що говорили так довго? — запитала з цікавістю Аня.

Вона помітила книги з японської, які лежали поруч з Моллі.

— Хм? Це твої книги? Цікавишся Японією? — роздивляючись їх, запитала вона

— Так, вже давно. А що? — запитала дівчина.

— Нічого, просто цікаво, — посміхнувшись,відповіла жінка.

— То нам час повертатись? — запитав Макс.

Сестра покивала головою.

— Добре, дозволите допомогти з книгами,— запропонував поміч Моллі Джексон.

— Не треба, сама зможу донести,— відповіла вона.

— Добре — Він сподівався, що допоможе їй, але так не сталось тому трохи засмутився після цього, проте не показав це.

Дівчина взяла в руки книги та всі разом пішли всередину. Жінка попрямувала разом з ними до кімнати Моллі, щоб залишити книги. Залишивши їх, дівчина вийшла з кімнати, а Макс та Аня чекали її. Потім провела їх до столу, де всі чекали тільки на них та направилася до брата. Сівши по місцях, Діма почав говорити про правила гри.

— Ну нарешті всі тут вже. А нам всім набридло чекати чи не так? То починаємо! Проте спочатку правила: підіймаю когось, потім обираю противника, даю кинджали та час за який треба вбити, ясно? — швидко все розповів Діма.

Всі мовчки покивали головою.

— Добре, тоді зараз почнемо. Проте вам треба надягнути спочатку чіпи-браслети, щоб не вмирали.

Руки надягли на кожного учасника чіп-браслет на ноги.

— Почати варто з простого, а на десерт солодке. Тому, пане Джексоне, ти в мене на десерт і напевно та блондинка Мікамі, здається, — подумав чоловік, дивлячись на Макса та посміхаючись.

Діма поклав біля Ілони кинджал.

— А? І чому я невдачлива та я зараз перша буду боротись, — подумала дівчина трохи засмутившись, та взяла кинджал.

— То з ким будеш боротись, сонечко, обирай, проте хутчіше, бо занадто довго будемо грати, — підганяв її чоловік.

Вона невпевнено показала на Моллі та після цього поклав кинджал на стіл перед нею.

— Можете починати зараз, — сказав чоловік

Дівчата з кинджалами мовчки піднялися на стіл та почали дивитися одне на одного.

— То..., — почала Ілона, але Моллі перебила її.

— Можемо починати, — вона була трохи впевненою в собі, проте здавалося, що теж нервувалася, просто цього не показуючи.

— Починайте! Вам дано 30 секунд на битву й вони пішли прямо зараз! — сказав Діма.

Ілона підбігла до Моллі та намагалася замахнутися на неї, але та відхилилася від цього. Спіткнувшись брюнетка впала, а Ілона накинулась зверху на неї та замахувалась кинджалом, проте та встигла швидше зреагувати та встромила кинджал у шию дівчини, яка впала на неї.

— Ну і ну яка краса! Моллі перемогла, — задоволено сказав він.

Брюнетка ще мовчки сиділа та не могла поворухнутись через тіло, яке лежало на ній та кровоточило. Вона якось вилізла та піднялася. На її білій сукні залишись плями крові. Дівчина мовчки повернулася на своє місце. Чоловік почав обирати наступну пару проте...