26.04.2030

— Шмат лайна! — прокричав чоловік, вдаривши хлопця по носу. Той почав кровоточити.

— Генрі! Макс! Припиніть я вас прошу! — скричала жінка зі сльозами на очах.

— Та пішов ти! — сказав Макс та мовчки попрямував до вхідних дверей. Він відкрив їх та пішов з дому.

Мати мовчки дивилася на це.

— Генрі, ти ненормальний! Навіщо ти зробив це?! — підійшовши до чоловіка, кричала вона на нього.
— Єва, він поводиться як нахабник останнім часом, так ще й успішність на заняттях впала, — сказав Генрі та поклав свої руки на плечі дружини, але вона відштовхнула їх.

— Прибери руки, ідіот! Через тебе зараз пішов Макс з дому і я не знаю де він! - на очах Єви навернулися сльози.
— Десь побродить та повернеться, чого ти? — заспокоював її.

— Я хочу побути одна, залиш мене, — сказала жінка та підійшовши до дверей, в проході побачила Евелін.

— Евелін ?Що ти робиш тут? — спитала мати. На очах дівчинки були сльози.

— Де брат? — запитала дівчинка.

— Він пішов, але обов'язково повернеться, я обіцяю, — сказала Єва, обійнявши дівчинку.

— Я сподіваюся, — ледь як чутно відповіла вона.

— Це життя...За що мені? Я хочу спокійного життя, без усілякої слави! Вона мені абсолютно не потрібна, — прокручувалося в голові у Макса.

Зупинившись посеред вулиці,хлопець дістав зі штанів пачку сигарет. Взявши одну з них,закурив та пішов далі блукати вулицями.

— Я так хочу, щоб він помер та позбавитися цього тягаря, — думав хлопець, дивлячись на білборди зі своїм обличчям.

— Аж нудить від цього, — пробуркотів собі він під ніс.

Зупинившись біля смітника, викинув бичка та пішов далі. Пройшовши ще трохи почув чоловічий голос, а потім хтось схопив за плече та потягнув до себе.

— Не хочеш зіграти в гру та отримати гроші, якщо переможеш? — із посмішкою спитав чоловік років приблизно 26 –27.

— Знайди інших ідіотів, а зараз відпусти мене! — відштовхнувши руку, попрямував далі.

— Але дуже добрий грошовий приз! —крикнув услід незнайомець.

— Та пішов ти до біса! — прокричав Макс.

Різко, запаморочилася голова в Макса. Той почав хитатися.

— Дім, глянь, що з ним? — підійшла до нього молода дівчина.

— Не знаю, але мені це не подобається, — відповів Діма.

Макс почав ще більше хитатися, а потім впав на асфальт.

— Ань, йому дійсно погано! Треба допомогти.

Діма та Аня підбігли до тіла. Чоловік почав оглядати його.

— Знайди лейкопластирі та спирт. Я не побачив, що в нього була кров під носом, бо задивився йому в очі.

— Вони прекрасні... — подумав він.

— Добре,— Аня направилася до чорного лімузина. Знайшовши все необхідне, через декілька хвилин повернулася назад. Приклеївши лейкопластир до носа, хлопця почав водити спиртом біля носа. Той прокинувся.

— Ну і як ти? Передумав, — запитав Діма.

Голова ще трохи крутилася, але не дуже. Кров зупинилася, тому почав вільно дихати. На запитання поки не знав, що відповісти.

— ...

— Ну? Там є свобода.

— Свобода? - нарешті спитав Макс.

— Ну на окремій території ми будемо, — відповіла Аня.

— А ви брат та сестра? Такі схожі..

— Так, — відповіли одночасно Діма та Аня.

Я сам не знаю навіщо спитав те чи вони брат та сестра. Моя голова все ще боліла тому так собі думав..

— Ясно...Я згоден, — сказав хлопець.

Діма допоміг піднятися та всі сіли в машину та почали їхати.

— Отже, ти той популярний чувак з білбордів?

— Так, але б не хотілося, — спочатку відповів голосно, потім пробубнів під ніс.

— Що? — перепитав Діма.

— ...Не важливо,— відповів хлопець.

Хлопець дістав цигарку та телефон.

— Я б не рекомендував зараз курити, особливо після кровотечі та в дорозі, плюс Аня не дуже любить цей аромат.

— Добре.

Макс поки передзвонив мамі. Та розповідала, що переживала, але він її заспокоїв. Машина зупинилася. Вже настав вечір. Всі вийшли з неї.

— Ось це наша приватна територія для цього. Ми надамо кімнату, а післязавтра почнемо грати, бо ще двоє учасників треба знайти. Максимально в нас шість гравців можуть грати,— детально пояснив Діма.

— Зрозуміло, — відповів Макс

— В нас є ще учасники, якщо що. Усіма необхідними речами забезпечить моя сестра

— Угу.

— Ань, принеси ключі від кімнати.

— Зараз.

Жінка пішла та через декілька хвилин повернулася з ключами.

— Ось.

— Дякую, — після цього Макс пішов до кімнати.

Достатньо світле приміщення. Збоку якраз була і його кімната. Простора кімната з шафою та ванною кімнатою. Макс відразу ліг на ліжко.

— Я так втомився, все ще трохи погано,— майнула думка в голові.

Тим часом на даху стояли ще двоє учасників та спостерігали за тим як прибуло авто з новим учасником.

— Наче це як зірка прибула, так ще й новенькі будуть завтра, — сказав хлопець, дивлячись на блондинку.

— Ром, а ну покажи, що за зірка це?

Рома знайшов фото та дав телефон.

— Ось.

— Угу, виглядає багато і слава є, ім'я ... Ага, Джексон Макс