Випадкова зустріч що змінила життя

Розбита. Розчарована у всьому світі дівчина, повертається з коханого міста додому. Дівчині важко... Сльози градом котилися з її очей бо все те, до чого вона прагнула, вмить зруйнувалося. Вона сама зруйнувала. 

— Де були твої мізки?! — размахувала мама перед обличчям дівчини яка готова була крізь землю провалитися від сорому та болю, що стелився в середині її маленького серденька. — Я кого питаю? А ну, відповідай! 
— Що ти хочеш від мене почути? 
— Чому мені дзвонять з погрозами? У кого ти взяла гроші?!

Голос матері в’їдався їй під шкіру та болісно лоскотав кістки. Вона винувата. Усвідомлює це, але сказати рідним правду не може. Та й що там казати...вона собі ледь зізналася в тому, що стала такою безвідповідальною та жорстокою. Два роки. 
За два роки її життя набуло нових фарб і здавалося, яскравих, проте темні теж були присутні. Їх було більше. Значно більше ніж двадцятирічна дівчина могла собі уявити. 

— Я нічого не брала. Клянусь! 
Вона була готова благати матір на колінах, аби та припинила цю розмову. Їй важко давалися слова, проте коли тебе притискають в кутку – вибір не великий. 
— Віддаватимеш сама. Ні копійки тобі не дам, зрозуміла?! Поїдеш закордон та відроблятимеш! 

Її слова не були залякуванням або просто погрозою для Анни. Вже через декілька днів, дівчина їхала у автобусі прямісінько до Польщі. Куди? Навіщо? Сама не знала. 
Після розлуки з людиною яка була сенсом її життя, вона більше нічого не боялася. Анна так гадала. Дівчинка наївно думала, що цей абьюзер був її Всесвітом. Хлопець нахабно користувався її добротою та красивою зовнішністю аби підняти собі самооцінку. Свою він підняв, а от її... Он там, бачите де плінтус, то ще нижче. 
Нове місто. Нова країна. Нові люди та знайомства. Потрохи Анна почала відступати. Спілкування з чоловіками давалось їй важко, проте вона була не проти поспілкуватися. 

Минув перший місяць. 

Вона жила на роботі, додому приходила лише поїсти та поспати. Хоча сном це назвати важко. У Анни нарешті з’явилась подруга. Та ще зміюка, проте з нею весело. 

Минув другий місяць. 

Вона втомилася. Скучила за рідними та дуже хоче додому. Робота вже сидить в печінках. 
Сьогодні Анна не хотіла нікуди йти. Вона лежала на ліжку, гортаючи сторінки затертого роману. 
— Дивися-но, який красунчик до нас приїхав. Лисий. Тобі подобаються такі? — зареготала Юлька – подруга дівчини. 
Анна навіть оком не повела. Лише важко видихнула, закотивши очі:
— Тільки лисих мені ще не вистачало. Ненавиджу таких! — скривилася дівчина.
— Ну годі, припиняй скиглити. 
Наступного дня дівчина як зазвичай поверталася з роботи та неподалік від їхнього гуртожитку побачила того самого лисого хлопця. Вона йшла не поспішаючи та тримала в руках пачку чіпсів зі смаком сиру. Це був її улюблений смак. 

Дорогою хлопець обігнав ї якраз у той момент їхні погляди пересіклися.  Він теж відчув до дівчини притягнення. От тільки заговорити так і не наважилися. 
Проте у долі були зовсім інші плани на цих двох. Якби сильно вони не тікали одне від одного, все ж їм довелося познайомитись. Ініціатором виступила дівчина. 
— Привіт. Я, Анна. 
— Привіт. Олег.
Далі все продовжувалось ніби в банальному серіалі. Прогулянки на які Олег обманом заманював дівчину. Анна до останнього намагалась тримати між ними дистанцію, проте сама не зрозуміла як втратила голову. Вечірні перегляди фільму після роботи, а через тиждень пара відкрито говорила про самі потаємні бажання один одного. Це їх зближувало. 

Зближувало настільки, що в обох не залишалося жодних сумнівів на рахунок того чи будуть вони надалі продовжувати відносини. 

Минув третій місяць. 

Їй боляче. Потрібно повертатися додому. Тепер вона не хоче залишати його. Анна відшкодувала свій борг та більше не потребує знаходитися в чужій країні. 
Йому боляче вдвічі. Олег не просто закохався. Анна стала сенсом його життя, точнісінько як колись для неї був той, абьюз. І навіть більше. 
— Ти приїдеш до мене? Повернешся? — питав хлопець, а сам подумки благав Бога, аби та не відмовила. 
— Я не знаю... Більше я не хочу сюди повертатись. 
Її слова різали його по живому. 
— Я чекатиму. Не видаляй мій номер телефону. 
Звісно вона не видалить. Не зможе видалити ні номер ні спогади які подарував для неї Олег. 
З першого дня її повернення додому, дівчина відчувала його журбу за нею та кохання. Він сумував. Вона сходила з розуму від нерозуміння що робити далі. Обоє страждали, але кожен по-своєму. 
— Так більше продовжуватись не може. Або ти приїжджаєш до мене або я кидаю все, купляю обручки та їду до тебе. 

Це був звичайний літній день. Їхня звичайна розмова по телефону. Вже тоді вони обоє розуміли що не можуть одне без одного. 
Випадкове кохання врятувало їм життя.  Без перебільшень. 
                                        ***
Жодного дня у своєму житті, Анна не пошкодувала про їхню випадкову випадкову вони зустрілись в друге та більше не змогли відпустити один одного. І скільки б болю не приносило життя ці двоє пробивали своє місце під сонцем разом. 

Тепер їх троє. Історія тільки набирає обертів.