3

І от лежачи на лікарняному ліжку я з гіркотою розмірковував над тим, що маю робити дальше. Дуже не хотілося втрачати Яну, до якої я почав відчувати щось дивовижно ніжне й трепетне. Але й розірвати стосунки з Оксаною мені видавалося нереальною справою. Надто чіпко ця жінка тримала мене в своїх тенетах. Надто довго я піддавався владі її інтимної спокуси. Надто слабохарактерним та безпринципним був у відносинах з коханкою, яку насправді ніколи не любив, і яку гарантовано ніколи вже не полюблю. А найгіршим було те, що я не міг навіть з кимось порадитися, як знайти вихід з цієї непростої ситуації.

Ось в таких денних радостях й нічних сумнівах непомітно пролетіло десять днів. Настав час моєї виписки. В передостанній лікарняний день ми з Яною не розставалися здавалося ні на мить. Навіть після вечірніх процедур дівчина потайки прокралася в мою палату. Була п’ятниця. Хворих, що лежали разом зі мною відпустили до дому, на вихідні. Ніхто нам не заважав, і ми нікому не мішали.

Пробравшись в мою палату Яна спритно вмостилася в мене на коліна, і без зайвих слів впилася своїми вустами в мої губи. Поцілунок дівчини виявився таким несподіваним, жагучим та пристрасним, що я просто очманів від нього. Губи у неї були м’якими та вологими, й мали присмак стиглої полуниці. Моє обличчя обвівав її гарячий, схвильований подих. В моїх обіймах збуджено тріпотіло її тендітне тіло.   

Цілувалася Яна не надто вміло, проте недосвідченість юнки сповна компенсувалася її завзяттям й ентузіазмом. В цю мить ми ні про що не думали – просто хлопець і дівчина вночі разом. В повній мірі насолодившись моїми губами, Яна почала цілувати мене все нижче й нижче: на той час збудження моє сягнуло невиданих висот, тіло моє палахкотіло від пристрасті, а в голові билася єдина думка: “Тільки б ніхто не зайшов у палату”. Та вже за кілька хвилин і ці побоювання зникли у вихорах нестримного бажання.

Після таких жагучих поцілунків, межа забороненого наче стерлася і я відчув себе абсолютно впевненим – я хочу того ж, що й вона. Замкнувши двері на защіпку, я похапцем зняв з себе весь одяг. Яна лягла на мою постіль і кокетливо посміхаючись, дозволила мені повністю роздягнути її. Я зняв з дівчини тонку рожеву кофтинку, коротку чорну спідничку, ажурний білий ліфчик. Тільки напівпрозорих крихітних трусиків-бікіні юнка позбулася сама…

Наступного ранку я був на сьомому небі від щастя, адже за ніч Яна спромоглася мене неабияк здивувати. Спершу виявилося, що я у неї був першим чоловіком. Звісно, це не завадило нам сповна насолодитися нашою близькістю, та кілька разів досягнути захмарних висот блаженного екстазу. А коли сил для любощів уже не було я несподівано для себе наважився розповісти дівчині про своє пікантне становище. У відповідь Яна простодушно заявила, що її не надто хвилює тим, що у мене було в минулому. Зате вона обов’язково подбає про те, щоб у майбутньому ніхто не зміг зашкодити нашому коханню.

І слухаючи її я все більше й більше переконувався у тому, що саме так і буде. Я твердо пообіцяв собі, що остаточно розійдуся з Оксаною. Незважаючи на свою слабкодухість все ж знайду в собі сили рішуче припинити це ганебне безумство. Знав, що це буде нелегко, проте ця ніч багато чого перемінила в моїй свідомості. Я відкрив для себе незнаний досі світ під назвою Кохання. Світ де крім плотських утіх яскравим сонечком сяяли почуття про які я досі й гадки не мав. Почуття які наповнювали мене радістю, щастям й ще чимось таким, що і не описати простими словами…

В той день я повертався з лікарні додому в піднесеному настрої. І хоча попереду на мене ще чекала непроста розмова з Оксаною, я вже не надто переймався цим. Чомусь був впевнений, що маю достатньо сил щоб впоратися і зі своєю нікчемною слабохарактерністю, і зі гучним скандалом, котрий неодмінно влаштує мені колишня коханка, і навіть, з можливим розголосом цієї неприглядної історії на все село.

Та всі ці прийдешні проблеми та клопоти були не надто великою ціною, яку мені треба було заплатити за своє подальше щасливе майбутнє. Вони були ніщо в порівнянні з тим неземним коханням, яке подарувала мені випадкова зустріч у звичайному лікарняному коридорі. Вони не могли зайняти навіть дещиці тих думок, мрій, та надій, які я тепер присвячував свої неповторній, милій Яні.