1

З Яною я зустрівся цілком випадково. Трапилося це нещодавно коли я через власну дурість потрапив до лікарні. В той нещасливий для мене вечір мені потрібно було терміново з’їздити та косовицю щоб там накосити там отави кріликам. Самонадіяно я вирушив у дорогу, на велосипеді, навіть не прихопивши з собою звичайнісінького ліхтарика. Повертатися довелося вже коли стемніло. Завантажений чималим оберемком свіжоскошеної трави й косою я не справився з кернуванням і впав. Результат цього нещасного випадку для мене був, струс мозку та майже три тижні всіляких таблеток, крапельниць та уколів.

Саме в лікарні мені й пощастило познайомитися з Яною. На той час мій стан покращився настільки, що я вже міг дозволити собі щодень нетривалі прогулянки по лікарняному коридорі. Під час одного таких “процедурних вояжів” я, задумавшись, ненароком налетів на одну пацієнтку. Зіткнення, як такого, власне й не було, зате виникло гучне вияснення стосунків зі сторони незнайомки. Я взагалі-то миролюбна людина, та коли до мене без причин “зариваються” можу дати хорошого відкоша. Вмію та й можу поставити любого нахабу на місце.

Одним словом того разу ми так посварилися, що я навіть не встиг толком розгледіти свою мимовільну словесну опонентку. Зустрітися вдруге нам довелося вже наступного дня. На цей раз я передбачливо відійшов в сторону пропускаючи вчорашню скандалістку. Вона продефілювала мимо, з гонористо задертим носом, даючи мені можливість врешті-решт більш детальніше розгледіти себе. Була це доволі молода й неабияк симпатична дівчина. Середнього зросту, по-модному фігуриста й білобриса, з, не на її вік, розвинутими округлостями дівчачого тіла, що так виразно проглядалися крізь незугарний лікарняний одяг.

Проте я вже був в не в тих роках, та й життєвого досвіду вистачало, щоб не брати до вирішальної уваги звабливу зовнішність нахабного дівчиська. Хоча зізнаюсь була вона до біса спокусливою, однак осадок від вчорашнього непорозуміння все ж залишався на душі, тож я обдарував її тільки недбалим кивком голови на знак привітання. Дівчина відповіла мені презирливою посмішкою, чим знову ледь не викликала мого в’їдливого зауваження на свою адресу.

Та я тоді стримався, хоча цікавості до малолітньої нахаби не втратив. Не те, щоб був таким невиправним бабієм. Просто почував себе достатньо здоровим, щоб вже почати мучитися від гнітючої лікарняної атмосфери. А звідси з’явилася заінтересованість до цієї юної злючки (як я про себе охрестив симпатичну білявку). Мені знічев’я захотілася дізнатися хто вона, звідки родом, як потрапила сюди, скільки ще буде знаходитися в лікарні. Було цікаво чи насправді вона така дратівлива й сварлива як показала себе спочатку.

Дізнатися відповіді на всі ці запитання я отримав нагоду вже того ж таки дня. Так склалися обставини, що волею випадку нам довелося вечеряти за одним столом. Я звісно доклав максимум люб’язності й доброзичливості, щоб уникнути хоч якихось ймовірних конфліктів, й поближче познайомитися з дівчиною. І це мені врешті-решт вдалося. Незважаючи на насуплений вигляд і вочевидь не надто гарний настрій незнайомка все ж поводилася на цей раз цілком культурно і виховано.

І хоча, як такої, розмови тоді у нас не вийшло, та ми все ж перекинулися кількома фразами. З них я дізнався, що гостроязику незнайомку зовуть Яною. В лікарню вона потрапила по тій же самій зарозумілій легковажності, що і я. Купаючись у річці дівчина самовпевнено пірнула глибоко у воду, і як результат – розбила собі голову об камінь. І хоча травма була не надто серйозною, та медики вмовили її залишитися в лікарні на тиждень-півтора, щоб пройти усесторонній огляд щоб уникнути можливих негативних наслідків.

Юнка піддалася тим вмовлянням і тепер, як і я, знемагала від нудьги й одноманітності в чотирьох стінах лікарняної палати. Непосидюча та вертка Яна не знаходила собі місця на лікарняному ліжку, немала тут відповідної молодіжної компанії для спілкування, не знала чим себе зайняти себе сонячними літніми днями. Звідси і часте роздратування та нестримна сварливість по відношенню до всіх оточуючих.

І хоча моя скромна персона спершу вочевидь ніскільки не сподобалася юній злючці, та особливого вибору у неї не було. У нашому травматологічному відділені я був наймолодшим пацієнтом-чоловіком. Тож їй, хоч не хоч, а довелося стати більш люб’язнішою і дружелюбнішою до мене. Тим паче, що я докладав чималих зусиль для того, щоб все більше й більше сподобатися дівчині. Був завше галантним, терплячим, доброзичливим й приязним і врешті-решт досягнув свого. За два дні ми заприятелювали, а за тиждень стали добрими друзями.

Не скажу, що і сам добре розумів, для чого все це роблю. Спершу Яна заінтригувала мене своєю сварливою поведінкою. Потім, щоб розвіяти лікарняну нудьгу я захотів у її товаристві просто розважитися. Ну а на кінець ми так прив’язалися одне до одного, що ледь не від світанку, до пізньої ночі проводили разом. Багато розмовляли на різноманітні теми, по кілька разів на день здійснювали вже традиційний “вояж” по лікарняному коридорі, разом снідали, обідали й вечеряли в столовій. Поводилися так, що деякі пацієнти й медпрацівники почали жартівливо називати нас молодятами.

Частка істини в цих невинних кпинах звісно ж була, бо скільки того треба, щоб у молодих серцях спалахнули несміливі вогники спільного уподобання. Я насправді дуже прикипів до цієї дівчини, а судячи з її поведінки Яна теж не була байдужою до мене. Однак існували деякі життєві обставини, котрі заважали розвиватися тим почуттям, що зароджувалися в наших душах. Вся справа була в моєму бурхливому минулому, котре і дотепер не бажало відпускати мене зі своїх чіпких тенет. Химера колишніх помилок не дозволяли мені сповна відкритися перед Яною.