Загадки долі

Софія озирнулася. Вона вийшла на якусь галявину, оточену деревами. Посередині знаходився великий пеньок. Здавалося, що незвичайне місце, де опинилася дівчина, було оповите секретами й насичене невідомою земною силою…
Раптово Софія відчула, що хтось зашурхотів у кущах. Вона стояла, мов укопана, прислухаючись. Тим часом істота, що зашуміла, вийшла зі своєї схованки. Це був хлопець. Високий, чорнявий, міцний статурою. Він підійшов ближче до Софії ззаду і хотів було щось промовити й зачепити її рукою, але дівчина, механічно повернувшись, схопила його за руку й штовхнула на землю. Так як вона до сих пір трималася за руку хлопця, він смикнув Софію до себе і дівчина впала на нього.
Зустріч поглядів – це щось особливе. Це ніби початок нової історії, народження почуттів, крок до пізнання людської душі. Півсекунди помовчавши, Софія запитала:
– Хто ти?
– Я? – питанням на питання відповів незнайомець. Він перевернувся разом із Софією так, що тепер дивився на неї згори, і додав:
– Я – Робін Гуд, полюю на гарних дівчат. Хлопець іронічно й нахабно посміхнувся. Це розлютило Софію, і вона вирвалася з хвилинного полону. Гордо піднявши голову й попрощавшись очима, Софія попрямувала у глиб лісу.
– Куди ти? Ти знаєш ці місця? Чи не заблукаєш? – невимушено насміхався хлопець. Його звали Богдан.
Дівчина не звернула на нього уваги і щезла в хащах. Коли він опам’ятався від сміху, Софія була вже далеко, а чи, може, й зовсім близько…