Прокинулася дівчина вранці, поглянула у вікно: дорога, дорога, дорога… і ліс. Немов та блискавка, спалахнула в душі Софії думка: “Ліс! Ліс. Ліс…”
На щастя, викрадачі були чимось так зайняті, щось обговорювали, що навіть не помітили пробудження їхньої полонянки. Раптово автомобіль зупинився. Виявилося, що причина зупинки авто була в тому, що закінчилося пальне. Неподалік знаходилася заправка, і чоловіки, поглянувши в першу чергу на Софію і впевнившись, що вона спить, вийшли з машини. Це був шанс і, можливо, останній.
Як тільки бандити відійшли до самої заправки, дівчина блискавично відкрила двері авто й чимдуж побігла до лісу. Це все відбувалося так швидко й інтуїтивно, що Софія сама не второпала, де вона знаходиться. Злодюги помітили втікачку й з грізними криками й лайками помчали за дівчиною.
– Куди ти дивився?! Чому не зачинив машину на ключ? Бовдур! Телепень!
– Я думав, вона спить, ідіот! Ти сам винен, заговорив мене!
– Ой, біжімо швидше, а то від цієї дівки зараз і слід простигне.
…Вона тікала. Не відчувала ані страху, ані болю в ногах, ані втоми. Софія знала, що в будь-яку секунду її можуть спіймати – і все… Знову дорога, знову відчай, знову муки та страждання серед жорстоких “людоїдів”. Треба бігти. Швидше, швидше…
А ліс ніби відчував почуття Софії, легенько дув їй у спину вітерцем, заспокоював піснями птахів. Природа врятувала дівчину і була єдиним захистом у цьому незнайомому місці.