Ранок змін. Небезпека серед світла

Яскраво сяє сонце, ніби запрошує вийти на прогулянку. “Подивіться-но, яке прекрасне життя!” – звучало в його промінні.
Софія не гаяла часу і послухала поради природи. Вирішила пройтися по стежці над ставом, подихати свіжим повітрям. Та чи знала бідна дівчина, на що обернеться її похід серед світла? Не знала. Не знала…
Милуючись краєвидами, Софія навіть не помітила, як позаду неї під’їхала машина. Чорна-чорна, як темна, беззоряна ніч. За кермом сидів чоловік років 30-ти, а на задньому сидінні – мужчина віком приблизно 45 років. Автомобіль зупинився, скло на вікні опустилося.
‒ Куди прямуєш, дівчино? – запитали незнайомці. Софія спантеличилась, але відповіла на питання:
 – Я вас не знаю, тому не збираюся звітувати. Бойовий характер дівчини сподобався чоловікам, і вони з усмішкою промовили:
– То так значить? Вибач за незручності, давай познайомимося і тобі буде комфортніше.
– Я поспішаю, мені ніколи, – з цими словами Софія прискорила крок.
– То ми підвеземо тебе. Софія промовчала, не обернувшись. Обурений чоловік, що сидів на задньому сидінні, відчинив двері авто і схопив дівчину, закриваючи їй рота, щоб не закричала. Він тримав Софію міцно-міцно, через що їй було важко дихати.
Машина рушила… кудись у невідомість.
– Ти що, хотіла, щоб ми відпустили таку кралю? – іронічно запитав 45-літній чоловік. – Е, ні, не буде цього! Занадто цінний скарб – продовжив він і вже було намагався поцілувати дівку й приголубити її своїми неприємними, чужими руками, але водій автомобіля вигукнув:
– Ти що, з глузду з’їхав?! Не чіпай товару! Тьфу, божевільний!
З усіх сил Софія намагалася вирватися з рук скаженого, але все було марно. Нарешті, послухавши поради товариша (чи, точніше, партнера), він відчепився від неї; проте, ні закричати, ні, навіть, заговорити вона не змогла: рот заклеяли плівкою.
Машина рухалась все далі й далі, в незнайомі місця. На вулиці ще було сонячно, але в душі Софії йшов дощ: одна-однісінька в оточенні двох жахливих людей і в очікуванні чогось лихого. За що її так карає доля?
…Місто за містом, степи за степами, долини за долинами. Софія вже не мала сил триматися й боротися з накипом страшних думок і заснула.