"Одного чудового дня красуня Марічка почула звуки трембіти. Це на полонині грав молодий чабан Олекса. Довго слухала дівчина чарівну гру, укрившись в хащі лісу. А коли трембіта замовкла, вийшла зі свого укриття.
Побачивши лісову красуню, юнак знову заграв, та так, що гори запекли, затанцювали в чудовому танці високі буки... З тієї пори і ввійшло в їхнє серце кохання. З полонин Олекса в село не спускався, не міг залишити овець. Але щодня він говорив з Марічкою. Ще сонце не зійде, а Олекса бере трембіту, кличе до себе кохану. Слухала Марічка голос трембіти, радувалася і чекала осені, а разом з нею і веселого весілля.
Але один раз не почула дівчина знайомих звуків трембіти. Не зустрів її на полонині коханий. Не знала вона, що вночі убили його вороги люті. Дує вітер, розносить над Карпатами дівочий голос:
– Олекса! Милий! Де ти?! Шукає тебе твоя кохана. Відгукнися...
Через хащі продирається Марічка, у прірви заглядає й усе біжить, біжить по горах високих. І плаче гіркими сльозами. Течуть вони, як саме кохання. І де упаде сльоза Марічки, там і виростає білосніжна квітка – символ вірного кохання..."
"Посадіть свої квіти"
“Одна секунда. Один погляд. Один вибір”