Розділ третій

Іван

Готував я так собі, але з яєчнею впоратися міг. Розбив яйця над сковорідкою, посолив, поперчив, завагався потім, чи можна гостре вагітним… Гаразд, якщо що, посмажу ще раз. А потім, лишивши страву готуватися, спробував додзвонитися до Лук’яна.

– Ну ж бо, малий, – промурмотів роздратовано, – ти не можеш бути настільки зайнятим, щоб не відповідати рідному братові місяцями.

Я знав, що може Лук’ян майже не розповідав подробиць свого навчання ані мені, ані батькові, ані Богданові, старанно шифрувався і робив вигляд, що не відбувається нічого незвичного.

Шпигун, зараза.

Ще двадцяти років не має, а вже…

Віра Тишко, ким би вона насправді не була, анітрохи не радувала своєю появою. Зараз у нас і так складний етап в бізнесі. Не тому, що все погано, а тому, що пішло занадто добре. Батько розширює виробництво, просіваємось на європейському ринку, а ще маємо будувати свій завод на сході, в Індії. Якщо бодай щось зірветься, буде ефект карткового будочку.

Багато чого поставлено на кін.

Але це виправданий ризик. Нам це потрібно. Конкурентів у нас вистачає, але нікому з них не під силу вийти на такий розмах.

Одні – замалі.

Інші – занадто заляпані в криміналі, а отже, німці і британці, з якими ми зараз співпрацюємо і разом вкладаємось у завод, не захочуть бруднити об них руки.

І, звісно, є Олександр Боржемський, темна конячка, яка постійно намагається вкусити і збити зі шляху. Не те щоб я його боявся, але волів би ніколи не перетинатись з цією людиною. Зараз всі ми маємо триматися купи.

А Лук’ян таке витворив!

Я настільки захопився власними думками, що не помітив, як яйце згоріло. Вилаявся, вимикаючи плиту, і переклав аж надто засмажену яєчню собі на тарілку. Доведеться робити нову. Тільки хай пательня трохи охолоне, бо, здається, її не завадило б помити, перш ніж готувати щось знову…

Не втримавши власне роздратування на гачку, я вдарив долонею по стільниці і відвернувся спиною до тарілки з тим нещасним яйцем.

– Що ж воно все так невчасно…

Доки друга порція яєчні намагалась не повторити долю першої, я набрав Богдана. Можна було б батька, але він останнім часом не дуже ладнає з Лук’яном.

«Сепарація почалася», як жартував молодший брат, здається, взагалі не беручи до уваги те, що гризтися стільки з батьком – не надто добра затія.

Богдан слухавку взяв.

– Сподіваюсь, брате, в тебе щось термінове, – позіхнув він, – і ти не просто так перервав мій післяобідній сон.

– До мене сьогодні заявилась двадцятирічна білявка і заявила, що вагітна від мого брата. Це достатньо важливо, щоб тебе відірвати?

– Сподіваюсь, ти в курсі, що непорочного зачаття не існує, а моя Лана не білявка і їй рано ще народжувати другу дитину. І взагалі, ми поки не плануємо другу вагітність!

Богдан не планує, про Лану я б так не зарікався, бо вона хоче багато дітей, але то таке.

– А ти, я маю надію, знаєш, що у мене два брати, і обидва з них уже достатньо дорослі, аби мати щось з жінками.

– Лук’янові всього дев’ятнадцять! Він ще ні на кого навіть не дивиться…

– Виявляється, дуже навіть дивиться, – похмуро кинув я. – Вагітність підтвердилась. Тест ДНК в процесі.

– Твою ж…

– Так. І я перевірив, ця Віра Тишко, як вона назвалась, дуже навіть знайома з нашим Лук’яном. Спільні фотографії є.

В слухавці запанувала тиша. Богдан явно думав, що робити далі.

– Термін який?

– Малий. Щось там до восьми тижнів.

– Ну-у-у… Збігається з тим, як Лук’ян востаннє був в Україні.

– Отож. Я пробив, вона справді навчається в університеті, де були ті самі Лук’янові курси. Десь на комп’ютерних науках. Студентка як студентка. Тільки в неї якісь проблеми зі здоров’ям, ще й резус негативний, і лікарі сказали, що аборт робити небажано. Хоче народжувати. Лук’ян про те, що наслідив, здається, не в курсі.

Богдан вилаявся.

– Що плануєш робити?

– Поки привіз до себе. Якщо дитина Лук’янова, допомагатиму, поки він не повернеться, а далі нехай самі з’ясовують, що там в них за плани. Але від відповідальності я йому втекти не дам, якщо це його дитина, то повинен бути батьком. Обережнішим стане наступного разу.

Богдан зітхнув.

– Все одно на нього не схоже… Ніколи б не подумав.

– Трапляється усяке.

– Ага. Дивись, до речі, не закохайся там у Лук’янову дівчину.

Я міцно стиснув слухавку в руці, іншою рукою знімаючи пательню з яєчнею з плити. Цього разу не спалив, вона здавалась більш ніж придатною до вживання. А от настрій мій впав ще нижче, хоча, здавалося б, там нема куди.

Ми з Богданом багато років не спілкувались через те, що я мав роман з його нареченою. Це вийшло абсолютно випадково. Познайомившись з Оленою, я поняття не мав, що вона зустрічається з моїм старшим братом.