Розділ восьмий

Ярина

Федя відчайдушно намагався поводитись так, ніби розмови про Алісу не було взагалі. Він став ще турботливішим, ніби таким чином розраховував перекрити свою брехню, завозив мене додому ввечері, допомагав забрати малечу, а зранку приїжджав, щоб підкинути на роботу. Звісно, таке не могло не сподобатись; кожна жінка буде рада, що їй не потрібно стирчати у автобусі та мчати на роботу, мов скаженій, ще й є кому додатково наглянути за трьома дітьми.

Я теж намагалась не пригадувати про його колишню. Всі ми робимо дурниці. Так, різної міри, і не всі дурниці супроводжуються чимось незаконним, але ж Федя більше так не чинить, він подорослішав, помудрішав.

Викинув Алісу з голови.

Принаймні, я на те сподівалась.

– Які плани на вихідні? – спитав він мене в п’ятницю зранку, коли ми їхали на роботу.

– Малі у мене вперто просять Фрості, – посміхнулась я, – і Матвій пропонував побачення на чотирьох. Він з Наталією, ти, я. Ну, і ще діти з собакою.

– Шикарно, – розплився в усмішці Федя. – Мені все подобається. Головне, щоб дощу не було. Ти можеш собі уявити, що буде, якщо Фрості залізе в якусь багнюку?

– Купати доведеться довго.

– Отож, отож.

– І, повір, мої малі теж не будуть калюжу десятою дорогою обходити, – запевнила я його. – Ще простудяться… Ні, треба, щоб було сухо.

– Я погляну, що там з прогнозом, – пообіцяв хлопець. – Але уявляю, як нам буде весело в компанії. Завжди мріяв про такі сімейні зустрічі. В мене в дитинстві їх не було…

– Чому?

– Та, батько розлучився з мамою, коли я був ще малий, і вони одне одного на дух не зносять, хоча зі мною обидва спілкуються. То я або з мамою гуляв, або з батьком та його новою дружиною, але, повір, це взагалі не так кайфово. Його дружина мене терпіти не могла.

– А зараз?

– В нього вже третя, вона старша за мене всього на п’ять років, і, ну, досить непогана, тільки дражниться, коли синочком називає, – загиготів Федя. – Образливо тільки, що мама так собі нікого нормального і не знайшла. Вона у мене вся в бізнесі, звідти я і маю стільки машин, стільки грошей і стільки нахабства.

– Я думала, ти сам заробляєш непогано.

– Ну, так. Але все одно, мажор є мажор, – весело підморгнув він. – Мама завжди мене балувала. Коли я був малим, щось там сталось… Не знаю, що, але з тієї пори вона мене береже, мов зіницю ока. Все мріє, що я знайду собі відповідальну дівчину, ото як Матвій, тільки жінку. Якби була її воля, вона б мене до Матвія взагалі ланцюгом прикувала. Поспівчуваємо йому з цього приводу, до речі.

– Дивно якось, – гмикнула я. – А чого так?

– Ну, «Матвійчик відповідальний, Матвійчик розумний, а ти, йолопе, тільки й можеш, що влізати у проблеми», – Федя розреготався. – Коротше, мама вважає, що він на мене дуже гарно впливає, навіть запитувала, чи у Матвія є сестра. Але нє, нема. Ти їй сподобаєшся, коли я вас познайомлю.

– Та, вже уявляю собі, в якому вона буде захваті, коли ти розповісти їй, що твоя дівчина має трьох дітей.

– Ма з задоволенням стане бабусею.

– Так, жінки зазвичай про це ж тільки і мріють, – я закотила очі. – А взагалі, мені здається, вона тебе трошки недооцінює.

– Чого ти так кажеш?

– Ну, Матвій, звісно, класний і відповідальний, але ж не він змусив тебе допомагати мені з дітьми, правда? Коли я тільки з тобою познайомилась, чесно вважала, що ти трошки дурник…

– Зараз вважаєш, що не трошки, так?

– Зараз я вважаю, що ти хороший хлопець, хоч і не позбавлений недоліків, але маєш добре серце і дуже хочеш всім допомагати. Це додає тобі багато плюсиків в моїх очах, і взагалі-то ти мені подобаєшся.

– Отакої. Можливо, ти в мене навіть закохаєшся? – поцікавився Федя. – Ти мусиш сказати «так», Ярино! Я хочу знати, що у мене є шанси!

Взагалі-то зізнаватись в почуттях – не те, що я планувала зробити, але сама пірнула в глибину своїх почуттів, намагаючись зрозуміти, що думаю про Федю, і зрозуміла: так, він мені геть не байдужий.

– Думаю, вони в тебе є, ще й дуже високі, – щиро сказала я хлопцеві. – Ти справді хороший, і… Мене до тебе тягне. Ти подобаєшся моїм братам…

– Ти таки підеш за мене заміж?

– Продовжуй в тому ж темпі, і ймовірність цього зростатиме… Чекай, це ж не означає, що ти зараз напудиш в штани і втечеш?

– Аж ніяк!

Федя припаркувався біля нашого наукового центру і, перегнувшись до мене через коробку перемикання передач, поцілував. Я відповіла взаємністю – і раптом відчула, як щось неприємне палить мені скроню.

Коли Федір відпустив нарешті, я повернула голову і зіткнулась з вогняним поглядом Аліси, що стояла на порозі нашого центру і мало не скрипіла зубами.

Тільки цього ще не вистачало…

Я мала сподівання, що Аліса затрималась біля входу випадково, можливо, захотіла подихати свіжим повітрям… Гаразд, враховуючи те, в якому ми районі, і що зараз саме забирають сміття, і сміттєвоз проїжджав повз, цей варіант відпадає. Але хто знає цю жінку, раптом вона в захваті від цього смороду, може, він їй щось нагадує! Або відгукується у її брудній душі.