Троянди й шоколадка

Марк помітив дівчину біля столу Лізи й одразу впізнав її.
Саме вона була на фото, яке сьогодні обговорювала вся редакція.
Він підійшов ближче.
— Новенька, ти відправляла фото із зав'язаними очима?
Кіра підняла голову й відразу зрозуміла, про що він.
— Я знаю, що помилилася. Але ж усе виправила.
— Виправила, — погодився Марк. — Але редакція встигла оцінити.
— Дуже смішно.
— Насправді так.
— Рада, що хоч комусь весело.
— Мені, наприклад.
Кіра закотила очі.

— А ти завжди знайомишся з людьми через їхні робочі помилки?
— Ні. Тільки через особливо творчі.
— Тоді мені пощастило.
— Ще як.
Марк простягнув руку.
— Марк.
— Кіра.
— Я знаю.
— Звісно знаєш.
— Після сьогоднішнього тебе знає пів редакції.
— Дякую, це саме та популярність, про яку я мріяла.

Кіра обережно постукала у двері кабінету.
— Заходь, — озвалася Людмила Григорівна.
Дівчина зайшла всередину, тримаючи тацю з двома чашками кави.
— Дякую, Кіро, постав сюди, — сказала редакторка.
Кіра поставила чашки на стіл і вже збиралася тихенько вийти, коли чоловік, що сидів навпроти Людмили Григорівни, уважно подивився на неї.
— О, то це ти та дівчина з фото?
Кіра ледь не вдавилася повітрям.
— Перепрошую?
— З редакційного чату, — пояснив він. — Про тебе сьогодні всі говорять.

— Дуже рада це чути, — сухо відповіла вона.
В його очах промайнув сміх.
— Як тебе звуть?
— Кіра.
— А я Вадим.
Він простягнув руку.
— Вадим Столяр. Син твоєї керівниці.
Кіра потиснула руку.
— Приємно познайомитися.
— Мені теж. Хоча знайомство через випадково відправлені фото — доволі оригінальний спосіб.
— Повірте, я планувала інше.
— Не сумніваюся.

Людмила Григорівна зітхнула й похитала головою.
— Вадиме, припини мучити дівчину.
— Я не мучу. Я знайомлюся.
— Різниця невелика, — зауважила Кіра.
Вадим усміхнувся.
— А в тебе є характер.
— Це професійна необхідність.
— Для секретарки?
— Для людини, яка пережила сьогоднішній ранок.
Людмила Григорівна засміялася.
— Добре сказано.
Кіра ледь помітно усміхнулася.

— Якщо це все, я повернуся до роботи.
— Звісно, — кивнула редакторка.
— До зустрічі, Кіро, — сказав Вадим.
— Сподіваюся, наступного разу без фото.
— Нічого не обіцяю.
Похитавши головою, Кіра вийшла з кабінету.
За дверима вона пробурмотіла:
— Що сьогодні за день такий?
І чомусь згадала усмішку фотографа Марка. 

Робочий день нарешті закінчився.
Кіра вимкнула комп'ютер і потягнулася.
— Все, я додому. Якщо завтра знову відправлю свої фото в робочий чат, одразу звільняйте мене.
— Не переживай, — сказала Ліза, збираючи сумку. — Другого такого фурору вже не буде.
— Дякую за підтримку.
— Завжди будь ласка.
Подруги разом вийшли з редакції.
— Знаєш, — задумливо промовила Ліза, — мені здається, твій перший день тут запам'ятають надовго.
— Не нагадуй.

Вони спустилися сходами до виходу, і Кіра раптом зупинилася.
Біля редакції стояли двоє чоловіків.
Марк і Вадим.
— О ні, — простогнала вона.
— О так, — захоплено прошепотіла Ліза.
У руках Вадима був великий букет троянд.
У руках Марка — величезна шоколадка.
— Це ж не...
— Це саме те, про що ти подумала, — відповіла Ліза.
Хлопці помітили їх і рушили назустріч.
— Добрий вечір, Кіро, — усміхнувся Вадим.
— Привіт, новенька, — сказав Марк.

Кіра перевела погляд із букета на шоколадку.
Потім назад.
— Що відбувається?
— Я вирішив підняти тобі настрій після важкого дня, — сказав Вадим і простягнув троянди.
— А я теж вирішив підняти тобі настрій, — повідомив Марк, демонструючи шоколадку.
— Ми знайомі один день.
— Саме тому треба справити хороше враження, — відповів Вадим.
— Запізнився, — усміхнувся Марк. — Я вже справив.
— Серйозно? Шоколадкою?
— Це велика шоколадка.
— А це великий букет.
— Квіти не можна з'їсти.
— Саме тому вони цінніші.
Кіра заплющила очі.
— Мені здається, чи ви зараз сперечаєтеся?
— Ні, — сказав Вадим.
— Так, — одночасно відповів Марк.
Ліза мало не вдавилася сміхом.
— Кіро, вітаю.
— З чим?
— Тебе офіційно поділили на двох.
— Лізо!
— Що? Я просто констатую факт.
Кіра глибоко зітхнула.

Вона лише хотіла спокійно повернутися додому після роботи.
Натомість стояла між чоловіком із букетом і чоловіком із шоколадкою, які дивилися один на одного так, ніби брали участь у дуже дивному змаганні.

І це був тільки перший  день знайомства.