12. Влад

Що на мене найшло? 

Блогерка? 

Ну так, блогерка, “інста-зірка” нашого містечка Аніта, чи як її. Вона дійсно полює за “гаряченьким”, але хіба не досить було просто розмовляти в машині? Ну, чи обійнятись, не знаю. Для Аніти точно досить. А для мене ні. 

Просто ця Снігурка дивилась на мене такими очима, що… втратив контроль. Так, пора собі вже в цьому зізнатись. Визнання – крок до рішення проблеми! Мабуть… Щось останнім часом я сам не свій. Як почалось з тієї зустрічі одногрупників, так і не відпускає. Як алкоголь. Може тому, що той "алкоголь" я забрав з собою з вечірки? 

***

Кет спочатку надто оцінююче вивчає Дану, а потім кличе її на екскурсію по офісу. Я радий, можу трохи зібратись з думками. У нас тут гора роботи, а я, наче підліток якийсь зациклився на тому поцілунку. Його і поцілунком назвати не можна, але чому я досі відчуваю її смак на своїх губах? Наче вперше в житті, їй-богу. Не дорослий чоловік, а старшокласник! Струшую, як ману якусь, ті спогади. І про поцілунок, і про ніжні ручки, що вночі мене обіймали, а потім розминали затерплу шию. 

Телефон нав‘язливо репетує в кишені. 

Тітонька Оля! Ще її "лекцій" зараз не вистачало! Але почуття відповідальності вимагає виклик прийняти, все-таки може ось потрібно їм з мамою. Що ж, набираю побільше повітря в легені і...

– Влад, привіт! – тон наче не дуже “повчальний”. Це радує. 

– Привіт! Я тут трішки зайнятий, якщо не по справі, то…

– По справі! Я щодо Наталі. (Наталі – так вона називає мою маму і свою сестру). – Вона дуже засмучена через вашу розмову, переживає. 

– Засмучена через розмову, чи через свій вчинок? – так, бачу попрацювати мені не дадуть. 

– Ну Владику, не починай. Мамі дуже соромно, правда. 

– Можливо й повірив би, якби почув це від неї самої. 

– Вона ще не наважилась. А мені важко на це дивитись. Владику, вона не зі злим умислом, правда. 

– А з яким? Я просто не розумію, чесно. Спочатку мама і ви мені всю голову задурили отим вашим питанням про онуків і одруження. А коли я знаходжу наречену, то мама намагається її відлякати отими своїми “перевірками”?! Це як взагалі розуміти?

– Владику, тут така справа… Просто твоя мама вже знайшла тобі наречену… нашого кола. Дуже гарну і хорошу…

– Що?! Ви остаточно мене вирішили добити? Я так-то трохи виріс з того віку, коли мама щось для мене обирала. Та й ми з нею не могли дійти згоди у виборі рюкзака шкільного, а тут все значно серйозніше. 

– Ну чого ти так. Вона ж просто хоче, щоб ти був щасливий… А Яночка завтра буде проїздом в місті, ми домовились, що ти її зустрінеш… 

– Таак… – видихаю. Ще цього мені не вистачало. Мама з тітонькою геть здуріли від безділля? Яка до біса Яночка?

– Ти ж знаєш Яночку. Це донька Островського. Ви разом в дитинстві гралися, пам'ятаєш? 

Про всяк випадок сідаю і телефон кладу на стіл поруч. Щоб випадково не розламати. 

Яна Островська – донька татового товариша. Наші батьки починали бізнес разом, потім Островський переїхав до столиці і там дуже вдало зайняв нішу в будівництві. Яна дійсно мила дівчинка, ну принаймні була такою, коли ми спілкувалися. Але ж було нам тоді років по 5, якщо не менше! Потім ми ще іноді зустрічались на різних бізнес-конференціях, навіть телефонами обмінялись. Але то було радше з ввічливості, аніж через велике бажання спілкуватись далі. 

– Владику, Яночку треба зустріти завтра ввечері і відвезти в готель. Було б добре, якби ти це зробив… Заодно поспілкуєтесь, дитинство згадаєте. 

– Вибачте, я зараз зайнятий! Передзвоню!

Вимикаю телефон. 

То он воно що!

Тепер все стає на свої місця, як розкидані детальки конструктора. І мамині нагадування про онуків, і її поведінка з Даною та спроба її позбутись. 

Мама вирішила знайти мені “вигідну партію” сама. Яна, до речі, не найгріший вибір. Вродлива, розумна, привітна, з гарним бонусом у вигляді таткової бізнес-імперії. Здавалося б, чого ще бажати? Ну дууже весело! 

Моя мама не змінюється. Вона вважає, що може безкарно вирішувати за когось, грати чужими долями, мов картами. Тільки я їй не маріонетка! Не вийде! 

В цій ситуації шкода тільки Яну. Вона ж певно розраховує на зустріч, може й на допомогу якусь. Та ще уявляю, що мама їй наговорила! Божевільня на виїзді, просто слів немає! 

Добре, потім розберусь з Яною, зараз працювати! А ще ж Снігурка... З голови не виходить, хоч не бачив її всього хвилин десять. А її що сказати? Поїхати на зустріч з Яною з нею?... Ох і задали мені задачку рідні!

***

Кет аж сяє. Цікаво, що вона вже вигадала? 

– Влад, ми тут з Даною домовилась завтра трохи розвіятись. Відпустиш свою наречену з аморальною мною в кіно? 

– Кіно? Серйозно? – точно щось придумали! Відколи це Кет кінематографом зацікавилась?

– Так, завтра в мене вечір вільний, хотілось би трохи відпочити, а компанії нема! Якщо хочеш, можеш з нами піти.  

– Завтра? – завтра має приїхати Яна. Якщо Дану забере Кет, це навіть зручно буде. Швидко розберусь з усім і не доведеться пояснювати. – Я точно пас. Але, в принципі, якщо Дана не проти…