10. Влад

– Дано! Я дорослий чоловік, вже якось зі своїми бажаннями можу й справитись. Обіцяю, я до тебе навіть не торкнусь! – м-да, весела ситуація. Ще такі слова в ліжку я жодній дівчині не говорив! 

Але мушу говорити, бо Снігурка так і стоїть біля ліжка, не наважуючись не те що лягти, а навіть сісти. Але… другого ліжка в моїй спальні немає, тому, якщо хочемо дотиснути моїх, мусимо грати до кінця. 

Нарешті дівча сідає на край (наче на бортик басейну з крокодилами, їй-богу!), і я чую, як тихенько стукаються об підлогу її пухнасті смішні капці. Ще з хвилю вагається, а потім таки лягає поряд. 

Від запаху її трохи вологого волосся та дихання, що постійно збивається, мені стає надто спекотно під ковдрою. Але розкритись не наважуюсь, щоб не злякати пташку остаточно. 

Моститься, крутиться і нарешті затихає. Та тепер і дихання не чути, вона там хоч жива? 

Збираюсь з силами, заплющую очі і навіть голову шматком ковдри накриваю. Щоб не бачити, не чути, не думати!

Спати! 

Ага, заснеш тут, коли серце гупає, наче зараз вилетить. 

Не моє, її. 

В тиші дуже чути. 

Невже так боїться мене? Тоді питання номер два: я такий неприємний їй? Чи страшний? Чого ж тоді погодилась на цю виставу, та навіть від маминих грошей відмовилась? Ребус якийсь. Не даремно я скільки часу від жінок подалі тримався. Одні проблеми від них.

Нарешті. 

Здається, заспокоюється. Певно, переконавшись, що я її таки не чіпатиму. Я теж потроху засинаю. Завтра важкий день на роботі, не посплю, буду як старий комп – зависатиму на кожному кроці.

Мені сниться, що я в лазні. Надто жарко, горю весь.

– Торкнувся! – пищить здавлено. 

– Що?? – випливаю з важкого тривожного напівсну, в який дивом зміг погрузити свою стомлену голову. І розумію, що уві сні перевернувся на другий бік і надто близько лежу, своїми грудьми практично впечатуюсь в її тендітну спинку. Ну це не враховується. Ліжко для двох трохи завузьке просто, і я тут звик одноосібно розлягатись, як мені подобається. Та все ж відсуваюсь ледь не на край. Мовчки. Нарешті засинаю вдруге.

Щоб прокинутись від гучного “Гуп”! 

Та що ж це!

Вмикаю підсвітку годинника на столику і бачу, що крім мене і ліжку нікого немає. 

Зате є під ним. 

Флісова піжамка, яка впала разом з її “вмістом” – моєю снігуркою. Добре, що ліжко в мене дуже низьке і килим товстий. Але ж не лежатиме вона там всю ніч? 

Зі стогоном встаю, схиляюсь над каштановим шовком волосся. 

Та вона ж спить! Далі спить собі, гепнувшись з ліжка! Це як? 

– Дано, з тобою все добре? – шепочу. 

– Так. – ледь чутно у відповідь. Таки не спить, тільки очі чогось закрила. 

– Давай допоможу! – подаю руку, і коли її обережна долонька опиняється в моїй, мене наче струмом пронизує! Аж здригаюсь, та зціплюю зуби і допомагаю їй підвестись. 

Що ж, дубль два. 

Вмощується, крутиться. 

– Дано! 

– Що? – знову ледь чутно, наче вітерець прошелестів. 

– Я так бачу, спати ми не будемо. То давай хоча б поговоримо, чи що?

– Поговоримо? – радіє так! Ох і дивна ця снігурка. – Давай!

– Ну а що ще робити. Ти мене боїшся, так?

– Ні! – відповідає не відразу. Думає, чи що?

– То чому, як вогню сторонишся? Ми дорослі люди, не підлітки ж. Якщо я сказав, що поводитимусь пристойно, то так і буде. 

– Я знаю!

– Тоді що?

– Я не знаю, чи поводитимусь пристойно я! – видає, і цього разу, мабуть, моя черга з ліжка падати. Від подиву. 

– Рілі?! – от же ж Кет з ї слівцями!

– Проїхали. Давай про щось інше поговоримо. Будь ласка… – додає жалібно, щоб вже геть обеззброїти. 

– Добре. Чому ти не прийняла мамину пропозицію? Тобі ж гроші потрібні? Не хочу тебе образити, просто хочу зрозуміти. 

– Ну… бо це було б не чесно! Я вже тобі пообіцяла. 

– Ми з тобою суму навіть не обговорили. Та, я думаю і так ясно, що мова про кілька тисяч доларів не йде. 

– Справа не в сумі! І не в грошах! – здається, злиться?

– А в чому? 

– В принципі! І в чесності! Я ж з тобою домовилась… Чи ти… – замовкає різко. – думаєш, що я направо-наліво, за гроші.. Хто більше заплатить, так? – така образа бринить в голосі, що мені аж боляче стає!

– Ні, звісно я так не думаю! Вибач. – і за що я вибачаюсь? Я ж тільки логіку якусь знайти намагаюсь! 

– Добре. – якось надто швидко заспокоюється. – Ти мені дуже допоміг. І зараз допомагаєш… з житлом. Хіба я могла просто так взяти і це заради грошей перекреслити?

– В тому то й справа, що будь-хто на твоєму місці навіть не думав б. Але ти інша, я вже зрозумів. Мені приємно, правда. І по оплаті я не залишусь в боргу…