7. Дана

Залишаюсь одна в великій квартирі. І видихаю. Відчуваю себе повітряною кулькою, яка повільно спускається. Або їжачком, що обережно розкривається зі свого захисного клубочку. 

Сама не розумію, що на мене найшло, і звідки в мені такі акторські здібності? 

Хоча ні, розумію. 

Це все Влад. 

Він здався мені… беззахисним перед мамою і тітонькою. Не можу пояснити це дивне враження, але саме воно підштовхнуло мене до отого “концерту по заявках”. Зараз згадую, і червонію, хоч в квартирі я сама. 

До речі, себе чимось треба зайняти. Та ще ж і мама і тітонька можуть повернутись! 

Вмикаю ноутбук і ставлю на стіл, буде яка-не-яка видимість роботи. Швиденько прибираю квартиру, ця процедура мене завжди заспокоювала. Правда, тут і прибирати нема чого. Речей мало, всі скрупульозно "живуть" собі на своїх місцях. Тому прибирання займає хвилин десять. 

Ну все, можна собі й чаю приготувати! 

Уф, ну й важко було вранці щось відшукати в безлічі цих шафок! 

Кухня у Влада супер-сучасна, ергономічна, зручна, але ж бачу я її вперше. Сподіваюсь, його рідні це не помітили. А в мене якраз зараз є час все добре роздивитись! 

Заварюю собі ароматний чай і зазираю в кожну шафку. Мінімальні набори спецій, кілька видів чашок, шафка-аптечка з усіляким медичним приладдям, типу бинтів, антисептиків, таблеток. 

Ще одна шафка з баночками кави. Обожнюю запах кави! Відкриваю кілька баночок і насолоджуюсь ароматом. Кожна пахне по-різному. Арабіка з нотками шоколаду, якийсь невідомий мені сорт з ваніллю. Як приємно пахне! Беру чергову, відкриваю, і, зібравшись насолодитись ще одним, вдихаю пустоту. Порожня баночка? Забув викинути? 

На правах “фіктивної” господині хапаю її і збираюсь відправити в смітник, та щось раптом шелестить. І треба ж мені туди полізти! На дні – маленький пакетик з якимись блакитними кристаликами. 

Наркотики? - стріляє божевльна думка. 

Я бачила таке в якомусь кіно, чи серіалі, не пам'ятаю вже. Так і застигаю з тією злощасною банкою в руках. Ну навіщо я взагалі туди полізла? 

Ще й місце таке… Ну, мабуть, щоб ніхто не знайшов… 

Це навіть пояснює його самотність і дивні зміни настрою. І його закритість, і проблеми з рідними… 

От чорт! 

Щільно закриваю ту баночку. І куди її? На місце? А раптом мама знайде? 

І треба ж таке, чую як шкряботить ключ в замку! 

З переляку запихаю ту банку в широку кишеню піжамної кофтини, від чого починаю здаватись “трішечки вагітною”. 

Що робити? Панічно роззираюсь. Без Влада моя сміливість тихенько виповзла у відкриту кватирку. Тільки хвіст мелькнув! Здається, акторські здібності поповзли за нею. 

Мама Влада вносить в квартиру аромат дорогих парфумів і ауру незадоволення. Останнє вона навіть не приховує. Але добре, хоч одна прийшла.

Буде в нас тет-а-тет. 

– Дівчинко! – скільки холоду й зневаги в цьому звертанні, що аж в кімнаті холоднішає. 

– Дана. – видихаю. 

– Що? – мружить гарно нафарбовані темні очі. Зовсім не такі, як у сина, до речі. 

– Мене звати Дана. – широко посміхаюсь. 

– Мене це не цікавить. Скажи, скільки? 

– Про що ви?
– Скільки б ти хотіла за те, щоб зникнути з життя мого сина? 

Ого! Від такого питання я спочатку гублюсь, а потім розумію, що була повністю права в своїх припущеннях щодо Влада. 

– Я не продаюсь! – відповідаю теж холодно і сама лякаюсь металу в своєму голосі. 

– Тисяча доларів! 

– Вибачте, я вже, здається, відповіла. 

– Дві. 

– Зробити вам чаю? – невимушено посміхаюсь, а в душі повільно закипає горнятко люті, приправлене образою і співчуттям до Влада. 

– Три! І я тебе більше не бачу! – вау, це все, чи ще ставки підніме? 

Якийсь дивний азарт змушує мене тримати “покер фейс”. 

– Більше в мене немає! – якось, навіть жалібно говорить, стискаючи свою дизайнерську сумочку тонкими блідими пальцями. 

– Це не страшно. Бо справа не в сумі. – вичавлюю таку собі кривувату посмішку. – То як щодо чаю? 

– Молодець! – несподівано обличчя жінки світлішає. 

– Я?! – гублюся від зміни настрою. 

– Ти. Перевірку пройшла. 

– О, то це була перевірка? 

– Треба ж мені знати, хто поряд з моїм єдиним сином! 

Он як? Цікава сімейка. Тільки, здається мені, що неправдою і фарсом тут була не пропозиція, а спроба назвати це перевіркою…

Бачу, буде весело!