6. Влад

Всю ніч кручусь, наче сплю не на зручному ортопедичному матраці, а на якихось гвіздках. Все через мою “гостю” і ідіотську ідею. Навіщо я на це повівся? Що і кому доведу? Вона дивиться на мене такими переляканими очима, що мама радше повірить, що я якийсь маніяк і утримую її тут силою. Ну, або взяв в заручники всю її родину разом зі щенятком Тузиком. А її погляду на мене і моє ліжко, коли а вона нарешті вибралась з ванної, я взагалі ніколи не забуду. Так на мене ще жодна дівчина не дивилась. Я що, настільки страшнимй? Кет каже, що гарненький… Але вона моя підлегла і подруга. А думкою зі сторони, від неупередженого, так сказати, глядача, я вже кілька років не цікавився. Відтоді, як Лізка пішла… От Лізка відверто говорила, що я “так собі” і вона зі мною тільки зі співчуття. А потім заливалась сміхом, типу жартувала. 

Я не витримую переляку цієї Снігурки, і кажу, щоб йшла спати, куди забажає, а вона розквітає, наче мільйон щойно виграла! І коли я вже готовий повірити, що настільки огидний, вона вибирається до мене на ліжко і цілує в щоку. Сама, без примусу і не для нашого маленького “шоу”. Кілька разів проводжу пальцями по щоці, яка досі палає від дотику її губок… Здалося, чи ні?

Ну от як зрозуміти цих жінок? Правильно хлопці на курсі говорили, треба було хоч трошки поринути в студентське життя, а не бігати по всих новомодних бізнес-курсах. Тоді б може хоч якийсь досвід був…

Під навязливе дзичання будильника прокидаюсь уже в “гарному настрої”. Такому, що хочеться одного – аби мене не чіпали. В ванну бреду, досипаючи якийсь свій тривожний сон. 

Але дівча на дивані у вітальні миттєво змітає мої залишки сонливості. Вона нічого не робить, просто спить, але як! Наче кошеня скрутилась, обійняла мою подушку. Уві сні мружиться, і навіть посміхається. Зависаю трохи, роздивляюсь її. Хоч вона й явно не мій ідеал, але гарненька. Пухкі природні губки, м'які довжелезні вії, акуратний носик. Каштанове довге волосся заповзло під теплу піжаму… Кофтина закотилась і відкрила її білу ніжну шкіру. Прохолодно ж! Вкрити її, чи що? Але від думки, що доведеться торкатись її такої беззахисної і відкритої зараз, мені не по собі. 

Добре вже, досить роздивлятись. Справ купа!

Коли вмиваюсь та чищу зуби, чую шкрябання в дверях. 

Чорт! Це ж мама! Треба розбудити Снігурку! 

Хоча… Можна й не будити, вже точно пізно…

Виходжу з ванної і “приклеївши” якусь подобу посмішки йду у вітальню. 

О диво, Снігурки нема, а диван розгладжений до найдрібніших складок. Мабуть, навіть його “рідні”, заводські розправила. Швидка! 

Зустрічаю маму і тьотю Олю і в якусь мить розумію, що ключі я в них заберу. Я не підліток, за яким треба догляд, і депресії в мене вже теж немає. А значить, моя квартира – мої правила. Ну то потім, а доки “радую” маму, що я не сам. Вона, звісно, не вірить. Коли я дотискаю свою лінію, вона, з жартами, як завжди, шурує прямо до мене в спальню. А я навіть не сподіваюсь, що Снігурка там. А якщо й там, то після моїх натяків, дай боже, щоб хоч не в шафі заховалась! 

Спочатку я чую, як видихає мама, а потім бачу свою “квартирантку”. Та ще й у якому вигляді!

Моя постіль, з якої я акуратно встав, розтріпана, наче тут щойно пробіглось стадо молодих грайливих щенят. А сама Снігурка солодно витяглась на ліжку, в спокусливому мереживному бюстгалтері, з коктеливо скинутою з одного плеча бретелькою. А поряд з ліжком просто на підлозі… трусики від цього комплекту! 

Певно, якби я був дівчинкою, то почервонів би. А от мама і тьотя Оля – дівчатка. І, хоч вони не червоніють, та обидві швиденько випаровуються з моєї спальні. 

А Снігурка відразу ж натягує ковдру під самі очі. 

“Що це було?” – ошелешено шепочу. 

“Урок, що синочок вже виріс і до його спальні без запрошення – не можна!” – так само чую шепіт у відповідь. І криво посміхаюсь, коли бачу, що з-під ковдри визирає її піжама. Тобто “низ” лишився досить скромним, то вона своїм “верхом” задля цієї трагікомедії пожертвувала! 

Що ж, талановита. Може, щось та й вийде...

***

Трохи ошелешений вдалою грою своєї співучасниці, іду до мами і тьоті Олі. 

Вони вже пораються на кухні, перекидаються словами. Певно, я поганий син, та мені приємно вперше бачити обох "не в своїй тарілці". 

– Владику! – трохи приторно розтягує склади тьотя Оля. – А що ж ти нам не сказав? Так не зручно вийшло…

– Так я ж сказав! – вдаю дурника і ледь стримую посмішку. Але крім морального задоволення в душі шкрябається ще дещо. Ота солодка поза Снігурки… ніжна біла шкіра… Як мара перед очима! Заважає мені насолоджуватись ефектом, якого вона досягла своїм маленьким спектаклем. 

– Я думала, ти жартуєш! – незадоволено буркає мама. 

– Як бачиш, не жартував. 

– Бачу! І хто ж твоя дама серця?

– Я скоро на роботу. У вас буде час дізнатись все це від неї. 

– А вона що, не працює? – робить круглі очі тьотя Оля. 

– Вона сьогодні з дому. 

– Доброго раночку! – впливає в двері кухні моя актриса. На ній тепла флісова піжама і кімнатні капці. Волосся навмисно трохи розтріпане після “солодкого сну”. 

Пропливає мимо мами і тітоньки, що так і поїдають її очима. Підходить до мене і, ставши навшпиньки, цілує в щоку. – Гарного дня, Восьминожику! 

Я б, мабуть, не стримався, і розреготався з того жахливого “Восьминожика”, та її поцілунок і теплий, ніжний запах цитрусового парфуму б'є в голову, наче гарно витримане вино. Якось не до сміху, бо по тілу наче іскри пробивають!