4. Влад

Зустріч з однокурсниками завершується прощанням і обіцянками дзвонити і обов’язово зустрітись ще. Почуваюсь навіть трохи розчарованим. Скільки справ довелось відкласти, щоб вирватись, і от, все вже закінчилось. Правда, дещо, точніше дехто лишився. 

Мій “трофей” сидить поруч, нервово стискає ремінець своєї сумочки, яка дивом при ній лишилась. Від думки, що я з нею повертаюсь до себе додому, якось дивно. Єдині жінки, що бували в моїй квартирі – це мама, тьотя Оля і прибиральниця Марина, що приходить тричі на тиждень довести мою холостяцьку барлогу до пристойного вигляду. 

Після важкого розлучення з Лізою, я й переїхав в цю квартиру, щоб нічого не нагадувало про неї. І інших жінок сюди точно приводити не збирався. 

Коли вїжджаємо в моє містечко, після голосного і динамічного Києва я нарешті розслабляюсь. Тут все знайоме, спокійне. Дивлюсь на свою пасажирку. Примостилась якось боком, заховала руки в рукава сукні, і… спить. 

Аж шкода її стало, добряче натерпілась за день. А може не тільки за день… Але головне випробування її чекає завтра. Моя мама… то, м’яко кажучи тест не для людей зі слабкою нервовою системою. Цікаво, чи пройде його це дівча? 

Стоп! – ледь по лобі себе не стукаю! – Не пройде! Маман з першого погляду на неї розгадає наш хитромудрий план! В неї ж взагалі немає своїх речей! Ну, може косметика там, в сумочці якась, і то, судячи по її легкому мейк-апу, небагато. Як мама має повірити, що ми разом живемо, як в неї при собі тільки оця сукенка?!

І що ж робити? Пізній вечір, в містечку тільки парочка магазинів відкрита. 

Але в мене є одна козирна карта в рукаві!

Її я й набираю. 

– Кет! Привіт! – кричу в трубку, бо в цієї дівчини завжди щось фоном шумить, гарчить, грає, лається. Моя права рука, у якої тільки недавно відкрився свій магазин жіночого одягу. Зараз він звісно зачинений, але я впевнений, що вона на роботі. 

– Оо, та коли ж ти будеш розважатись, а не працювати! – стогне в трубку. 

– Розваги закінчились, тепер до діла! Мені треба твоя допомога. Скажи, будь ласка, скажи, що ти в своєму магазинчику з продавчинями воюєш, або товар приймаєш!

– Не вгадав. Я в підвалі цього грьобаного магазинчика. Тут трубу якусь прорвало! 

– Лишайся там, я буду через десять хвилин! Допоможу тобі з трубою, а ти мені – в моїй справі!

– Ти з трубою? Рілі? – в голосі Кет, як завжди глузлива недовіра. Ну нічого, я їй покажу на що здатен! 

– ...Тут треба викликати майстра! – кажу, тільки побачивши масштаби катастрофи. 

– О, ну а я що говорила? – в мокрій футболці і джинсах Кет геть не схожа на ту залізну леді, якою я її знаю в офісі. 

– І я викличу і оплачу його послуги! Якщо ти мені допоможеш. 

– Та що ж там у тебе? Говори вже!

– Ходімо нагору. 

По дорозі з підвалу дзвоню хлопцеві, який займався ремонтом моєї квартири. Навіть серед ночі він може знайти спеціаліста, що робить і цього разу. Обіцяє, що майстер буде за півгодини. 

– Слухай, Кет! Уяви, що ти переїхала жити до свого хлопця…

– Я?? – Кет регоче, закидаючи голову. – Ну ніі, дякую! 

– Гіпотетично! 

– Ну слава богу, а то я думала, ти мені вже пропонуєш! 

– Ти б відмовила!

– Звісно! 

– Отож! Ну от, ти переїхала. Які речі з одягу і косметики ти б з собою взяла? 

– Ммм, ну домашній одяг і капці. Капці обов'язково, то ж шматочок дому! Піжаму там якусь, ноутбук свій…

– Добре, а ще?
– Нуу, білизну, шампуньки, креми всілякі!

– Кет, а ти можеш зараз по списку все це зібрати в своєму магазинчику? 

– Що?? Ти вирішив змінити стать і гардероб підбираєш? 

– Ні. Я вирішив обдурити свою маму. І дівчина в мене для цього є, а от одягу в неї немає. 

– Ти вирішив обдурити свою маму і показати їй голу дівчину?!

– Дівчина одягнена! Але в неї є лиш те, що на ній. А, і ще зимову куртку, чи пуховик, чи пальто треба! 

– Оце так… Влад, ти вмієш здивувати! Я навіть про потоп у підвалі забула! А розмір одягу?

– Не знаю. – розгублено розводжу руками. 

– Не сумнівалась! А фото дівчини хоча б є? 

– Ось! – показую спільні фотки в чаті нашого курсу. Дівчатка вже встигли кілька викласти. Моя Снігурка стоїть і мило посміхається з усіма. 

– Гарненька! – придивляється Кет, – тільки ти ж наче блондинок любиш? 

– Це просто для мами. Нічого… особистого. 

– Ок. Зачекай мене, я швидко. Тільки косметики в мене немає, напишу тобі список, заскочиш в маркет напроти, купиш. І якщо дасиш відгул завтра, я навіть не питатиму, звідки ти викрав дівчину, навіть без куртки і косметики. 

За хвилин десять (завжди радувала швидкістю приймати рішення і діяти), моя права рука виносить мені два здоровенні пакети з лого її магазину.