2. Влад

Здається, моя Снігурка таки влилась в компанію наших дівчат. А їм всім палець в рот не клади, по лікоть руку відхоплять, як щось не по їхньому буде! 

Продовжую випитувати Дем'яна, як його справи. Бо наш Марк взагалі ні на що не реагує, все за білявою “Снігуркою” очима водить. От тільки диво дивне, вона абсолютно в моєму стилі, струнка, тендітна, білявка. Як картинка! А я чомусь ні-ні та й кидаю погляди на свою попутницю. Якось вечір як почався дивно, так  продовжується! 

– Ти мені не розповів, де свою красуню знайшов. – переводить тему Дем‘ян. Ще з універу пам'ятаю, це його суперсила. Навіть на парах з викладачем так умів, і  найсуворіші велись. 

– На дорозі підібрав. – сам дивуюсь, як це звучить!

– Ти?? – очі колишнього однокурсника округлюються. – Дива, та й годі. 

– То довга історія. 

– Та вже бачу. 

– А ще я через неї машину пом’яв і щелепу одного придурка. 

– Таак, і як же панянка це відпрацює? В тебе ж все згідно бізнес-плану! 

– Ще не придумав. – вдаю, що не помітив сарказму друга. – Є ідеї?

– Ну не знаю… – чорт, а я й справді про це задумався!

Телефон своїм нав’язливим вібруванням в кишені змушує відволіктись. Ох і дістав він мене! А вимкнути ж не можна, бо бізнес. 

Дзвонить мама, і я ледь голову в плечі не втягую, почувши її голос. Завжди вона починає розмову або зі списку моїх гріхів і “що ти мав зробити і не зробив!”, або з плану, що робити я маю. 

Але сьогодні, на диво, голос в неї доволі мякий, ноток металу не чути. Скоріш навпаки. 

– Привіт, Владику! Як ти? 

– Нормально, мам. Я тут на зустрічі одногрупників, тож…

– Я з тьотею Олею зібралась завтра трішки розвіятись. Приймеш нас в гості? 

– Що?? – О нііі! – хочеться простогнати просто в трубку, але я з останніх сил мовчу. Тьотя Оля – мамина сестра і моя тітка. І вдвох з мамцею вони – коктейль Молотова! А в гостях в мене… Минулого разу це ледь пожежею не закінчилось. Буквально. Про сварки, які не змовкали від ранку до ночі, я вже й промовчу. 

– Ми не надовго. На днів три-чотири, може пять. Ну не в готель же нам їхати, при тому що в тебе величезна “трьошка”!

– Я пізніше подзвоню! – вимикаю телефон і видаю довгу тираду зі слів, які не друкують в книгах та пресі. 

– Що таке? – посміхається Дем'ян. Певно вираз обличчя в мене красномовний. 

– Мама з тіткою приїздять. На днів пять. Я збожеволію! 

– Оо, я памятаю твою маму ще з універу! Бойова жінка!

– Не кажи. А ще знаєш, що найстрашніше? 

– Навіть не уявляю. 

– Вони з тіткою будуть діставати мене фразочками типу: “Ой, не дочекаємось ми внучааат”, і “Це не нормааально, в 29 років бути бееез дівчини!”. Дістали й по телефону до зубного болю вже, а тут вживу! 

– Значить, треба тобі терміново наречену шукати. 

– Ага! Гарна ідея. Ти історію з Лізкою забув? 

– Лізка стерва. Розумію тебе. Я б після такої теж на жінок і не дивився. А про дівчину… Слухай,в мене ідея! 

– Яка? Прикинешся моєю нареченою? 

– Потролити твою маму то, звісно, райська насолода, але ні, дякую. Боюсь,вона мене приріже, чи придушить. На роль нареченою підійде дехто інший. 

– Ти про… – підіймаю очі на Сніурку, що щебече з дівчатами. – Про неї?

– Ну звісно! Молода, гарненька, мила здається. Що ще треба? Зроби подарунок мамі і тьоті. Заодно і градус трохи збавиш, не будуть же вони при ній з тебе знущатись! Ну або будуть з обох, то тобі в будь-якому разі менше дістанеться! 

Дем'ян відлучається “носика припудрити”, а я дивлюсь на Снігурку через мутне скло бокалу з безалкогольним коктейлем. А дійсно, чого б не використати такий шанс? Залишилось тільки з нею поговорити! 

Коли дівчина залишається сама, перебазовуюсь до неї. 

– Завтра приїжджає мама і тітка. Будеш моєю нареченою! – випалюю відразу, бо чим довше обдумую, тим абсурднішою видається ідея. 

– Що?? – милі карі оченята стають ще більшими. 

– Ну ти ж у нас аніматорка? Чи як їх називають. Значить, грати вмієш. От і зіграєш наречену перед моїми рідними. Зрозуміла?
– Але навіщо це вам? В такого привабливого і успішного чоловіка – мило червоніє аж до корінчиків шовкового каштанового волосся, – немає дівчини? 

– Немає. Тому що мені це не треба від слова геть. А моїй мамі треба. Вона мене вже замучила дзвінками і спробами познайомити з доньками свої подружок. От ти зіграєш мою кохану, вона заспокоїться і більше не буде діставати. Зрозуміла?
– Але ж це… не чесно! – надуває і так пухкі губки. 

– А працювати в три зміни та ховатись від хлопця-психа чесно? А так побудеш в теплі і безпеці, я ще й тобі заплачу. І тоді ти мені нічого не винна. 

– І за розбиту машину ?

– І за неї теж. 

– Не знаю… Мені незручно обманювати.