Розділ 3

Я намагаюся витримати його погляд, але стіна моєї впевненості тріщить. Почуття провини, страх і дивне, неконтрольоване тяжіння до цього чоловіка змішуються в один вибуховий коктейль.

— Так! — відчуваю, як на очах закипають сльози. — Так, я все вигадала! Я не відьма. Я просто хотіла, щоб він відчув хоч дещицю того болю, який завдав мені. Він кинув мене, як непотрібну річ, квартира, яку ми виплачували разом, залишилася йому, а тепер приповз назад, бо в нього, бачте, люстра впала! Я всього лиш хочу повернути свою частку. Засуджуєш? 

Я чекаю на зневагу. Чекаю, що він розвернеться і піде, кинувши на прощання щось дошкульне, але він не рухається. Денис дивиться на мене так, ніби вперше побачив справжню Олену під шарами гриму та містичної нісенітниці.

— Я сподівався, що ти це скажеш. 

Його рука повільно піднімається, і він ніжно торкається моєї щоки. 

— Ти не відьма, — він занурює пальці в моє волосся. — Але те, що ти робиш зі мною без жодної магії, набагато гірше.

Він не дає мені відповісти. Його губи накривають мої у спраглому поцілунку. Я розгублена, не можу відштовхнути його від себе і не хочу.  Мої пальці впиваються в його плечі, я тягнуся до нього, намагаючись розчинитися в цьому моменті. Є тільки його смак і усвідомлення того, що я щойно зробила найбільшу помилку у своєму житті. Я захопилася людиною, яка прийшла мене викрити.

Коли ми відриваємося один від одного, обоє важко дихаємо. Денис впирається лобом у моє чоло, не відпускаючи мене з обіймів.

— І що тепер? — я дивлюся на його розчервонілі губи.

Тепер, — Денис ледь помітно посміхається, — ми разом закінчимо цю виставу.

Він відпускає мене, але лише для того, щоб взяти за руку. Його долоня надійна, і вперше за довгий час мені не хочеться нікого проклинати. Я телефоную Стасу та чекаю на його прихід.

Через годину за дверима чути кроки. Стас вривається у кімнату саме в той момент, коли Денис спокійно відпиває чай з моєї улюбленої тріснутої чашки.

— Що тут відбувається? — Стас завмирає, переводячи погляд з мене на свого партнера. — Денисе? Ти що, теж чистку аури?

— Стасе, друже, — Денис підводиться. — Єдине, що тобі треба почистити — це твою совість. Жодного прокляття немає. Олена не відьма. Твої невдачі — це результат твоїх же помилок. Контракт зірвався, бо ти запізнився на зустріч. Рахунки заблокували через твого бухгалтера. А щодо люстри, то ти сам казав, що кріплення розхиталося ще рік тому.

Стас дивиться на нас, і його обличчя наливається червоним.

— Але вона ж казала, вона чаклувала!

— Я просто дала тобі те, у що ти хотів вірити, — я роблю крок вперед. — Твій страх виявився сильнішим за твій розум. Ти шукав винного всюди, крім дзеркала.

— Ви змовилися? — Стас задкує до дверей. — Ти проміняв нашу дружбу на цю шахрайку?

— Я вибрав правду, Стасе, і жінку, яка виявилася чеснішою за тебе, навіть коли брехала.

Двері за Стасом гучно зачиняються, і у квартирі нарешті стає легко. Денис підходить ззаду і обіймає мене за талію. Його підборіддя лягає мені на плече.

— Знаєш, — його дихання лоскоче вухо, — ти все-таки відьма. Бо як інакше пояснити те, що я, людина цифр і логіки, зараз стою тут і не хочу нікуди йти?

Я повертаюся в його обіймах і усміхаюся. 

— Можливо, це просто дуже сильний рецепт карбонари?

— Можливо, — він знову нахиляється до моїх губ. — Але я готовий вивчати цей рецепт усе життя.

Він цілує мене, а я розумію, що брехня закінчилася, помста випарувалася. Залишилися тільки ми, і це виявилося кращим за будь-яке закляття.