Розділ 2

— Чому через тиждень? — мій голос ледь чутний.

Денис наближається ще на крок:

— Бо хочу подивитися, на що ще ти здатна, крім цитування меню з італійського ресторану під виглядом заклинань.

Він розвертається і йде, а я стискаю пальці в кулаки:

— От же ж гад.

Ранок починається не з кави, а з істеричного пищання телефону. Я розплющую очі. Екран телефону світиться ім'ям Стаса. Сьома ранку. Серйозно?

— Олено! Це чудо! — його голос у мобілці такий гучний, що я відсмикую телефон від вуха. — Ти не повіриш! 

— Стасе, я ж казала, сили мають перепочити. Чому ти телефонуєш у таку рань? — напускаю на себе сонний, але суворий тон. 

— Я сів у машину, і вона завелося! З першого разу! Розумієш? Вона тиждень барахлила, а тут завелася!

 — Звісно, завелася. Я ж провела чистку.

— І це ще не все! Вчора по дорозі в офіс мені зателефонували з податкової. Питання з рахунками вирішилося! Якийсь збій системи був, все розблокували! Олено, ти геній! Моя маленька відьмочка!

Його маленька відьмочка скривилася так, ніби з’їла лимон. Стас настільки повірив у прокляття, що будь-який позитивний збіг обставин тепер приписує моїй неіснуючій силі.

— Не розслабляйся, Стасе. Це тільки початок. Твоя аура все ще тонка, як папір. 

— Я розумію, розумію! — він задихається від власного ентузіазму. — Слухай, я зараз заїду. Я маю тобі віддячити і нам треба поговорити про наступний сеанс.

Він кидає слухавку до того, як я встигаю заперечити. Через півгодини я стою на порозі, заспана, в піжамі, а Стас суне мені в руки величезний букет білих троянд. Аромат такий сильний, що я ледь не чхаю.

— Це тобі. І ось, — він протягує мені пухкий конверт. — Тут аванс за наступний тиждень. Олено, я хочу, щоб ти працювала зі мною постійно. Поки все не налагодиться остаточно.

Я заглядаю в конверт. Там сума, яка покриває мою оренду на три місяці наперед. Моя совість робить слабку спробу подати голос, але шлунок, який зголоднів, швидко її затикає.

— Добре, Стасе, — я ховаю конверт у кишеню халата. — Я складу графік сеансів. Але пам’ятай, духи не люблять поспіху.

— Так, так, звісно. І ще одне. Денис…

 При згадці цього імені мої долоні пітніють. 

— Що з Денисом? 

— Він скептик, ти ж бачила. Але я його переконав. Він погодився бути присутнім на наступних сеансах. Каже, хоче спостерігати за динамікою процесу. Це ж добре, правда?

Я застигаю. Чоловік, у якого прокинувся мисливський інстинкт швидко розкусить мою брехню. Я хитаю головою:

— Його присутність ускладнює процес.

— Минулого разу він допоміг. Він буде тільки дивитися, і все. Як я йому скажу, що ти відмовила?

Справді, моя відмова звучатиме дуже дивно. Денис одразу здогадається. Змушена погодитися.

 — Добре. Якщо ти наполягаєш, я спробую його задіяти. Але він має підкорятися моїм правилам.

Стас іде, задоволений і натхненний, а я залишаюся стояти серед купи троянд, стискаючи конверт з грошима. Я хотіла помститися Стасу, тільки повернути своє, а це все перетворилося на аферу.

Вечір накриває місто задушливою ковдрою. Я сиджу на підвіконні, крутячи в руках порожню чашку. Гроші Стаса лежать на столі, нагадуючи про те, що я офіційно стала шахрайкою. Весь день я чекала на підступ, на дзвінок від Дениса або на нове безглузде повідомлення від Стаса, але нічого такого не сталося, аж поки дверний дзвінок не продзвенів.

Денис стоїть на порозі без піджака, у білій сорочці з розстебнутим коміром і засуканими рукавами. 

— Прийшов за порцією пилку фей? — намагаюся іронізувати я, але голос зрадницьки тремтить.

— Прийшов закінчити цей цирк, Олено, — він відсуває мене плечем і проходить всередину. — Зачини двері.

Я підкоряюся. Денис зупиняється посеред кімнати і кидає погляд на букет троянд від Стаса.

— Купив твою лояльність? — він усміхається кутиком рота. — Скільки ти з нього здерла за заведену машину?

— Це не твоя справа. Стас щасливий. Йому стало краще. Хіба це не те, чого ти хотів для друга?

Денис різко розвертається. У два кроки він опиняється біля мене, змушуючи мене відступити до стіни.

— Мені плювати на його забобони, — його голос стає небезпечним. — Мені не плювати, що ти тримаєш мене за ідіота. Ти ж не відьма, Олено. Ти просто ображена жінка, яка вирішила трохи підзаробити на чужих страхах. Скажи це.

— Я не розумію, про що ти...

— Зізнайся, — він підвищує голос. — Визнай, що ти все вигадала. Що немає ніяких духів, немає прокляття, а латина, яку ти бурмотіла — це рецепт карбонари.