1

Глава 1

Єва стояла перед дзеркалом уже кілька хвилин, перекладаючи одяг з ліжка назад у шафу. Вона не шукала нічого особливого — навпаки, намагалася виглядати максимально непомітно. Робота в хімчистці не вимагала фантазії, лише акуратності. Але навіть у простих речах Єва не могла не помічати деталей: як лягає тканина, чи правильна довжина рукава, чи не псує силует зайва складка.

Вона зупинилася на світлій сорочці й темних джинсах. Скромно. Правильно. Саме так, як і завжди. Світле волосся вона зібрала у простий хвіст, уважно оглянула себе ще раз — ніби намагаючись побачити не відображення, а ту версію себе, якою колись мріяла стати.

— Єво, сніданок холоне, — почулося з коридору.

Двері прочинилися, і в кімнату заглянула мама. В її погляді була та сама тиха турбота, яка завжди заспокоювала.

— Як думаєш, так нормально? — Єва трохи розгублено жестом показала на себе. — Чи, може, краще іншу сорочку?

Мама усміхнулася і підійшла ближче, уважно подивилася на доньку, ніби бачила її вперше.

— Що б ти не одягла, ти завжди виглядатимеш чудово, — сказала вона м’яко. — У тебе є талант, Єво. І він видно навіть у дрібницях.

Єва тихо зітхнула, але кутики губ ледь піднялися.
— Шкода, що цей талант поки що бачиш тільки ти.

Мама торкнулася її плеча.
— Усьому свій час.

Єва ще раз глянула у дзеркало, взяла сумку і вийшла з кімнати. Вона не знала, що саме цей день почнеться з вибору між двома простими сорочками — а закінчиться історією, яка змінить більше, ніж просто її гардероб.

Після сніданку Єва швидко встала з-за столу й потягнулася до сумки. В голові вже прокручувався звичний маршрут — вулиця, перехід, кав’ярня навпроти хімчистки.

— Єво, зачекай, — озвалася мама. — Ти ж навіть чаю не випила.

Єва зупинилася біля дверей і обернулася.
— Мамо, ти що, справді забула? — в її голосі з’явилася усмішка. — У мене ж є мій маленький ритуал.

Олена здивовано підняла брови, а потім м’яко усміхнулася.
— Ах так… твоя кава.

— Саме так, — Єва підтверджуюче кивнула. — Кав’ярня навпроти хімчистки. Без цього день просто не починається.

Мама похитала головою, але в її погляді не було докору — лише ніжність.
— Колись ти питимеш каву зовсім в іншому місці, — сказала вона тихо. — Я в це вірю.

Єва на мить затримала погляд на мамі, ніби хотіла щось відповісти, але передумала.
— Побачимо, — сказала вона легко й вийшла з дому.

Вона ще не знала, що сьогоднішня кава стане частиною історії, яку вже неможливо буде назвати просто ритуалом.

Ранок був прохолодним і ще трохи сонним. Єва йшла знайомою вулицею, тримаючи сумку на плечі й вдихаючи повітря, в якому вже змішувалися запахи свіжого хліба і кави. Місто прокидалося повільно, без поспіху, і в ці хвилини їй здавалося, що все ще можливо.

Кав’ярня навпроти хімчистки зустріла її теплим світлом і тихою музикою. Тут завжди було затишно — кілька столиків біля вікна, дерев’яна стійка, знайомі обличчя барист. Єва обрала своє улюблене місце біля скла, звідки було видно вивіску хімчистки. Вона любила сидіти саме тут — ніби тримала мрію й реальність в одному кадрі.

Кава була міцною й трохи гіркою. Єва обхопила стакан долонями і на мить заплющила очі. Саме в ці хвилини вона дозволяла собі мріяти без страху. Уявляла тканини, лінії, кольори. Уявляла, як одного дня замість форми хімчистки одягне щось власного дизайну.

Вона дістала телефон, глянула на час і знову перевела погляд у вікно.
— Ще хвилинка, — прошепотіла сама до себе.

Єва не знала, що ця “хвилинка” стане вирішальною. І що саме тут, між ковтком кави й поглядом на годинник, її звичний ранок ось-ось зіткнеться з чужим, зовсім іншим життям.

Дзвінок застав Олекса ще в машині.
Він уже знав: нічого доброго цей ранок не принесе.

— Ні, це неприйнятно, — сказав він коротко, стискаючи кермо. — Я просив підготувати документи ще вчора.

Відповідь по той бік слухавки лише погіршила ситуацію. Олекс різко зупинив розмову, видихнув і, не дивлячись на годинник, загальмував біля першої-ліпшої парковки. Саме навпроти кав’ярні.

Йому потрібно було перевести подих.
Хоч ковток кави. Хоч щось, що не вимагало негайних рішень.

У кав’ярні було тепло й затишно, але Олекс цього майже не помічав. Він підійшов до стійки, замовив чорну каву з собою і сперся ліктем об дерево, дивлячись у порожнечу. Думки крутилися хаотично, настрій остаточно зіпсувався.

У цей самий момент Єва знову подивилася на годинник.

— Чорт… — тихо вирвалося в неї.

Вона різко підвелася з крісла. Стакан з кавою залишився майже повним, але часу вже не було. Єва швидко рушила до виходу, не дивлячись по боках, думаючи лише про те, що знову спізнюється.

Усе сталося за секунду.

Вона необережно зачепила плечем чоловіка біля стійки — саме в той момент, коли бариста простягнув йому каву.

Стакан хитнувся.
Кава плеснула.
Темна пляма розлилася по світлому, бездоганно скроєному костюму.

На мить світ завмер.

— Ви що робите?! Ви сліпа чи без мізків?  — голос Олекса різко розрізав тишу кав’ярні.

Єва застигла, дивлячись на пляму, яка повільно вбиралася в тканину. Серце пішло кудись униз.

— Я… вибачте… — слова далися важко. — Я не хотіла.

Олекс зробив крок до неї, обличчя напружене, очі холодні.
— Ви розумієте, що щойно зіпсували?

Єва ковтнула повітря, але не відступила.
— Я все виправлю, — сказала вона тихіше, ніж хотіла, але впевнено.

Він дивився на неї з явним обуренням, а вона — на нього, відчуваючи, як страх поступається впертості.