Розділ 5

Заснула я в тому самому кріслі, прокинулась там же. Спина боліла, шия страшенно затекла, ледь розігнулась. Да’Корт спокійнісінько спав на ліжкові, розкинувшись на животі. Що ж, принаймні він не розпускав руки, за що йому велика шана. Але в той же час не подумав, як я буду почувати себе зранку, хоча міг принаймні розбудити.

Можна було звісно скілки завгодно злитися на чоловіка, та це все одно не мало сенсу. Міг чи не міг, а заснула ж сама. Тим паче, що Да’Корт вчора перехилив кухля, тож цілком імовірно, що й сам швидко заснув. І амбре в кімнаті це тільки доводило.

Я підйшла до вікна, розторила його і відчинила ставні, впускаючи ранкову прохолодну свіжість. Вітерець приємно дмухав в обличчя, ранні промені сонця пестили шкіру. І хоч вид з вікна був далекий від мальовничого, мені все одно стало краще. 

У дворику, куди й виходило вікно, вже порпався Зерден. На невеличких грядках росли невідомі мені кущики з чорними плодами. А трохи подалі я помітила кілька великих діжок, такі ще у виноробнях використовують. Не дивно звісно, все ж таверна, а не ательє. А ще у внутрішньому дворику був невеличкий сарайчик, трохи перекошений, наче от–от завалиться. 

— Доброго ранку, леді Нейрі, — помітив мене старий і доброзичливо посміхнувся. Він випростався, з кряхтінням розігнувши спину і махнув рукою. — Спускайтесь, я нагодую вас. Його високість вже прокинувся?

— Доброго, пане Зерден. Ні, він ще спить, — скривилась, кинувши погляд на Да’Корта, який саме смачно прицмакнув губами уві сні. — Зараз буду!

Швидко знайшла ванну кімнату, яка звісно відрізнялась від тієї, що була в маєтку принца. Тут тобі не було ні великої ванни, ні мармурових стін і підлоги. Доволі убога картина, звісно, відкрилась мені, коли я переступила поріг. 

Невелика кімнатка, в одному кутку стояло дерев’яне коритце, в іншому – примітивний, але все ж кам’яний туалет. Це мене трохи потішило, бо боялась, що буде як в орендованій мною кімнаті: там сортир на вулиці і жодних тобі зручностей. Двері зачинялись на засув, тож я сміливо скинула з себе вчорашній одяг і підійшла до коритця. Довго намагалась зрозуміти, як же ж набрати води. А потім помітила, що на поличках стояли кілька блакитних кристалів, які дивним чином переливались, наче в них всередині щось хлюпало. Колись чула, що саме такими речами користується королівська родина, і деякі багачі з нашого міста. Тож взявши до рук один з кристалів, я опустила його в коритце, але на жаль, нічого не відбулося. 

— Ну так, мабуть недостатньо просто сказати: води мені, — пробуркотіла собі під носа, тяжко зітхнула і пішла одягати сукню, що ввечері забрала з орендованої кімнати. — Запитаю потім Зердена, як тут користуватись цими речами.

Швидко зібралась, заплела звичну косу і, залишивши Да’Корта спати, пішла донизу. 

В коридорах було пусто, а от в холі за столами сиділо кілька персон. Їхні обличчя і постаті були приховані під широками балахонами і роздивитися можливості гостей я не мала. Та й не дуже хотіла, відверто кажучи. Тільки от через три дні, Зерден поїде і мені доведеться спілкуватись з усіма цими магічними істотами особисто. Чи краще б взяти на себе кухню і прибирання, а обслуговування залишити Да’Корту? Він же ж напевно краще знає хто і що ці гості “Альдеру”.

— Сідайте, леді, — Зерден вийшов з дверей, що вели певно на кухню. В його руках я помітила тарілку з трохи підгорівшою яєшнею, двома скибками чорного хліба і кількома дивними зеленими ягодами. Принаймні, я думала, що це ягоди.

— Дякую вам, пане Зерден! Називайте мене, будь ласка, просто Нейрі. Ніяка я не леді.

На мої слова старий тільки посміхнувся і підсунув до мене тарілку. 

Ми сиділи в самісінькому кутку, столик цей майже не було помітно, але на мене все одно кидали різні погляди. Я відчувала їх спиною, навіть морозець по шкірі пройшов. 

— Не звертайте уваги, леді, — Зерден помітив мій нервовий стан. — Вас ще довго будуть роздивлятися, а може й випробовувати. Тому раджу підготуватись до цього. 

— Не думаю, що зможу підготуватись. Мені все ще здається, що це лишень дурний сон.

Я колупала ту яєчню, перетворивши яйця в якусь біло–жовту масу. Втім, кілька шматоків все ж змогла закинути до рота, хоч і ледве проковтнула. Під пильними поглядами їсти вже не хотілось. 

— Тому я і поклав вам, леді, корлунці. Вони заспокоють вас, а також нададуть сил тілу. Радив би вам їсти їх щодня зранку, і не лише кілька днів. 

То ці ягідки, що лежала на тарілці, називались корлунці? Цікаво як! Я величезним зусиллям змусила себе прожувати одну, і, на диво, тіло майже миттєво розслабилось і почало вимагати більше їжі. Та й на смак вони були доволі непогані: з легкою кислинкою, солонуваті. 

— Що мені треба знати в першу чергу? 

Закінчивши зі сніданком, я сама взяла тарілку і попросила показати Зердена кухню. Нічого на старого скидати миття посуду, коли я й сама могла це зробити. Та коли йшла повз один зі столів, гість раптово відригнув і з його пащі вилетів струмінь вогню, ледь не підсмаливши мені сукню.

Я відскочила так далеко, як тільки могла відскочити за один стрибок. З жахом спостерігала, як гість, наче нічого й не трапилось, продовжив снідати, лише промокнувши попередньо губи серветкою.

— Ц-це щ-що б-б-було? — шепотіла Зердену, тримаючись за серце. О Всевишні, та до такого життя мене точно не готувало!

— Це те, що тобі треба дізнатися в першу чергу. Смачного, пане Ортонісе, — кинув старий гостю і повів мене під лікоть до дверей на кухню. 

Перш ніж залишити хол, я встигла почути незадволене тихе гарчання:

— Теж мені, леді. Слабке дівчисько! Наче ніколи драгортів не зустрічала.

Кухня в таверні була невелика, стара, як і все інше, подекуди потребувала хорошого ремонту. Пічка вся в сажі, чорна, навіть поряд з нею стояти було страшно. Стіл хоч і старий, та принаймні він був чистенький, що мене потішило. Кухонних приладь було не дуже багато і, як пояснив Зерден, це через те, що готувати доводиться небагато. Зазвичай гості приходять випити, зустрітись з кимось або переночувати. Та все ж, не дивлячись на це, готувати все одно доведеться, ще й дуже незвичні для мене страви.