Глава 30

ЛЕОН

Оглядаюся за своєю дружиною. Її різкість не подобається мені. Так, ми не знаємо одне одного, але між нами уже проскочила симпатія і ми не можемо виключати, що за нею може прийти закоханість і це цілком реально.

Пильно спостерігаю за Маєю. Вона, прибравши ліжко, впевнено крокує до дверей. Дивлячись на неї, розумію, що в магазині мені підібрали для неї просто ідеальний лук. Вона неймовірна у цій білій сукні, але її холодна байдужість страшенно не подобається мені. Напевно, так і повинно бути, зважаючи на нашу домовленість, але мені хочеться значно іншого.

Вже прочинивши двері, Мая зупиняється і, оглянувшись, великими очима дивиться на мене.

— Леоне, чому ти не йдеш? Ми ж запізнимося...

Пильно дивлюся на красиве дівча і спокійним голосом прошу.

— Маленька, повернися.

— Леоне...

— Будь ласка, — перебиваю її.

Вона, закотивши очима, повертається та зупиняється напроти, залишивши відстань між нами.

— Повернулася, — пильно дивлячись мені в очі, ставить мене перед фактом.

— А тепер присядь та заспокойся. — тихо прошу і одразу пояснюю. — Ми не можемо ось так поїхати. На твоєму обличчі панує невдоволення. Напевно, я розсердив тебе. Пробач. Не хотів. — замовкаю та, зловивши на собі розгублений погляд великих сірих очей, кілька хвилин дивлюся у них. А тоді, обернувшись, йду до вікна. — Ми їдемо до наших батьків... І якщо вони побачать твій щасливий фейс, нам не уникнути зайвих запитань, з обох сторін. Мені це зараз не потрібно, думаю, тобі також.

Замовкаю, стоячи до неї спиною. Напевно, я б міг все вирішити по-іншому, але мені не хочеться тиснути на цю манюню. Навпаки, хочеться розібратися та з’ясувати усе. Вона мовчить, але я зобов’язаний домовитися з і свою дружиною.

— Має, що трапилося? Що тебе не влаштовує? Чим ти невдоволена? — таки обертаюся до неї.

— Нічим. Все добре. — здавлено відповідає вона та присідає на ліжко.

— Має, не добре. Я ж це бачу. — заперечую та прошу. — Просто скажи, що не так і ми постараємося все вирішити.

Вона важко зітхає і підіймається з ліжка. Робить кілька кроків спальнею, а тоді оглядається на мене і ледь не плаче.

— Я просто хочу спати. А нам їхати треба... Іще ти зі своїм коханням...

Дивлюся на неї і не можу стримати посмішку. У кілька кроків долаю відстань між нами і роблю те, що мені зараз дуже хочеться. Полоню красуню у своїх обіймах. Пригортаю до себе міцніше і на мить зажмурюю очі. Щасливий, що вона не противиться та не відштовхує мене. Зітхаю та зірваним тоном пояснюю.

— Маленька, ми мусимо їхати. Ти ж сама це розумієш. Я теж не дуже в захваті, але це наше весілля. І, як не крути, ми винуватці свята. А щодо мого кохання, я згоден відкласти його на потім...

Мая різко зиркає на мене і невдоволено питає.

— Леоне, ти знову знущаєшся?

— Ані трохи, але обіцяю тебе сьогодні не діймати, а ти пообіцяй мені бути щасливою нареченою.

Вона видавлює фальшиву посмішку, а я цілую її у кінчик носика, від чого великі сірі очі стають іще більшими. Мая хмуриться.

— Леоне, ти нахаба. Ти вже стільки разів порушив нашу домовленість...

Дивлюся на неї і розумію, що вона справді надто втомлена, але разом з тим така мила. Ледь всміхаюся і на її слова кидаю.

— Ну не бурчи, маленька. Це я так вживаюся в роль.

Вона, зітхнувши, хмикає та з іронією кидає.

— Правдоподібно граєш. Браво! Молодець. Оскар за тобою плаче.

— Має, годі сарказму. — трохи голосніше прошу. — Насправді я вдячний тобі за все. За те, що погодилася на мою спонтанну та таку божевільну пропозицію. Зрештою, ти не тільки грала роль, ти була справжньою нареченою, за що я щиро дякую тобі. І хочу висловити окрему подяку за розмову з Кларенс... — а далі розповідаю своїй дружині про візит моєї колишньої до моїх батьків.

Вислухавши мене, Мая, хмикнувши, заявляє.

— Леоне, це, звісно, не моя справа... Це ваше. Але я, як особа жіночої статі, не можу зрозуміти логіки у поведінці твоєї колишньої... — вона пильно заглядає в мої очі й цікавиться. — Вона взагалі кохала тебе?

Набравши повні легені повітря, видихаю його і цілую Маю у скроню.

— Не знаю, маленька, що хотіла Кларенс і чи кохала мене... Але одне знаю точно. Вона вже у минулому. І я розбиратися в тому, що трапилося, наміру не маю. Бо це без виключення підла підстава та, як не крути, зрада. — на мить замовкаю і зірвано додаю. — Та я радий, що все склалося саме. Щасливий, що ти поруч, і думати про Кларенс мені більше не хочеться. Вона досягла свого, а я завдяки їй отримав шалено приємний бонус — і ним стала ти.

Мая посміхається і, поклавши голову мені на груди, просить.

— Леоне, поїхали, бо твій приємний бонус засне зараз просто тут, стоячи.

Пригортаю її на мить міцніше і знову цілую у скроню.

— Леоне, ти дограєшся зі своїми поцілунками, що вони будуть входити як умова в нашу з тобою домовленість.

Це попередження викликає чергову посмішку на моїх вустах та звучить як іще один приємний бонус. Доки вона обурюється, я підхоплюю її на руки і на таку заяву кидаю.

— Я не проти.

— Не проти він, — обурюється Мая. — І чому я не здивована. На іншу відповідь навіть не чекала.

Несу свою дружину коридором і, притиснувши до себе, відмахуюся.

— Ну погодься, краще я буду цілувати тебе, ніж інших.

— Тільки спробуй, — раптом випалює вона.

Ці слова наче музика для моїх вух, зупиняюся, ставлю дівча на ноги і заглядаю в її очі. Серце тріпоче, а я, тримаючи її в обіймах, шаленію.

— Навіть мріяти про це не буду, маленька. У мене ж є ти.

Вона нервово ковтає і надто серйозно дивиться на мене.

— Леоне, годі. Краще поїхали...

Дивлюся на свою фіктивну дружину і ледь стримуюся, аби не торкнутися її красивих малинових вуст. Хочу відчути їх присмак знову. В душі щиро сподіваюся, що нам сьогодні не один раз кричатимуть «Гірко».