Глава 19

МАЯ

В мене паніка. Я так боюся пліток та пересудів... Напевно, правду кажуть: те, чого ми найбільше боїмося, постійно переслідує нас. А ще мене тригерить мій вчинок стосовно Антона. Мені потрібно буде зустрітися з ним та поговорити. Звісно, якщо він після всього захоче розмовляти зі мною.

Почуваюся паршиво та винною перед Антоном. При усім я повинна була сказати йому правду. Але в мене не було на це часу...

Та зараз в мене інша проблема. Зараз мені потрібно діяти злагоджено з Леоном, адже ми обоє опинилися у досить пікантній ситуації. В якій я не все розумію. Бо вчинок тієї Еліни для мене виглядає дивно. І, якщо чесно, неправдоподібно. Це більше скидається на підлу підставу. Бо навіть для мене це дико. Що за перевірка може бути в день весілля?

— Леоне, ти не можеш мовчати. Ти повинен все спростувати... — цілком серйозно зауважує Матвій.

— І як ти собі це уявляєш? — знервовано цікавиться Леон. — Що я зараз викину відеозвернення в соцмережі, що заяви Еліни — це брехня та наклеп?!

— Необов’язково вдаватися в крайнощі, Леоне. Все значно простіше, ніж ти думаєш. — з оптимізмом заявляє Матвій. — Під ворітьми ресторану купа блогерів. Тільки б ти захотів з ними спілкуватися. А зважаючи на те, що в тебе весілля... Ти можеш обмежити час спілкування і просто вийти до них з дружиною та розповісти все як є. Чим і спростуєш наклеп своєї екснареченої...

— Якщо я це зроблю, то виходить, обламаю Кларенс двічі за сьогодні. Що ж, я не в захваті, але який «добрий день», таке й «слава на віки». — холодно випалює мій чоловік, який досі тримає мене в обіймах.

І я відчуваю, як він весь напружився. Мені навіть на мить здалося, що він прагне помститися цій Кларенс за її підставу. Напевно, це неправильно, але я чомусь дуже зла на цю акторку і відчуваю щось схоже на ревність. Хоча на неї не маю ніякого права.

— То що, організовувати коротку зустріч із блогерами? — цікавиться Матвій.

— Організовуй. — погоджується Стрілецький і додає. — І Гнату передай, хай розважає гостей, а ми з Маєю зараз підійдемо.

Матвій залишає нас, і я звільняюся з обіймів Леона. Я не в захваті від зустрічі із блогерами, бо ж чудово розумію, що навряд чи він піде на неї один.

— Має, твоя присутність на зустрічі з блогерами обов’язкова. Ти ж це розумієш?! — чи то питає, чи уточнює Стрілецький, пильно дивлячись на мене. Він наче читає мої думки.

Обіймаю себе руками і на емоціях кидаю.

— Можна подумати, у мене є вибір.

— Має, ми повинні це зробити. Бо ж ти розумієш, що якщо ми змовчимо, то люди приймуть це як правду. — зауважує він.

— А якщо ти даси відпір, це виглядатиме не інакше, як виправдання, — теж не менш правдиво зауважую.

Він, нахмурившись, пильно дивиться на мене.

— Має, ми покажемо людям правду. Покажемо наше весілля... — він на мить замовкає, а тоді додає. — Я покажу світу свою дружину, можливо, навіть покажемо святкування. І хай моя колишня зі своїми заявами пошиється в дурні. Я не пройшов її перевірку, та зруйнував її плани. — він вкотре хмикає. — Тож хай тепер біситься як хоче. Вона може вигадувати, що хоче, але свій шанс вона профукала. Еліна справді вчинила як стерво.

— А як же кохання? — спантеличено питаю я.

— Має, ти така настирлива. — відмахується він. — Ну яке кохання? Людина, яка кохає, не буде так поводитися. Це ж підло, підступно і точно не з великої любові, а з бажання зламати та кинути обличчям в грязюку.

Він на мить замовкає, пильно дивлячись на мене. Цей погляд надто хвилює. Тому, опустивши повіки, йду до вікна.

— Має, годі це все обговорювати. В цьому немає сенсу. Давай краще йдемо до гостей, аби ще й вони не вигадували чого не потрібно. Ходімо, потанцюємо.

Оглядаюся на чоловіка. Почуваюся наче спокійніше, але все одно хвилююся шалено. Та чудово розумію, що нам справді пора повертатися у зал, аби уникнути непотрібних розмов. Адже запрошені теж мають телефони, а інформація кампанії Еліни у відкритому доступі. Несміливо наближаюся до чоловіка, а він, взявши мене за руку, веде з кімнати й на ходу просить.

— Ти ні про що не думай та не нервуй. Якщо в чомусь невпевнена або не знаєш, що сказати. Просто стисни мою руку або ж глянь на мене.

Я лише згідно киваю головою, хоча в душі страшенно хвилююся. Здавалося, що найстрашніше — це добути це весілля до кінця, але, як виявилося, це квіточки. Бо справді найстрашніше — це зустріч з блогерами.