Глава 17

ЛЕОН

Матвій пішов виконувати прохання батька, а я міркую, що ж це мама мала на увазі, наказавши татові пригадати їхнє весілля. Аж цікаво. Але змушений покинути свої думки, бо поруч страшенно нервує Мая. Я ж знаю, як вона хвилюється. Я обіймаю її і, нахилившись, пошепки прошу розслабитися.

Вже й мама підійшла до нас і звертається до моєї дружини.

— Має, не хвилюйся. Ми ж тільки розмовляли з нашим сином. Ми хвилювалися... А ти не бійся. Ми приймемо вибір нашого сина. Лиш тільки він щасливим був.

— Спасибі, мамо! — дякую матері.

Цілую дівчину у скроню, а вона тулиться до мене і ледь не плаче. Видихаю. Тільки її сліз до повного щастя не вистачало.

Відриваюся, оглядаючись на двері, які прочиняються. В кімнату входить Матвій та мати моєї дружини. Я спантеличено кліпаю, адже жінка виглядає досить ефектно та достойно. Вона буде красива, одягнена у вечірню сукню. В руках букет рожевих троянд та чималий паперовий пакунок. Що ж, я ладен аплодувати своїй тещі стоячи, вона не підвела мене. Схоже, прийняла нашу з Маєю гру як правду.

Єва вітається і наближається до нас. Вітає нас та перепрошує за спізнення. Вручає доньці букет, мені пакунок та ніяковіє. Я ж дякую і одразу беру ситуацію у свої руки.

— Єво Дмитрівно, познайомтеся — це мої батьки.

Представляю по черзі тата та маму. І щиро сподіваюся, що зараз не станеться нічого непередбачуваного, бо тоді не знаю, як буду все розгрібати.

Але, на щастя, мої страхи виявилися марними. Знайомство пройшло досить спокійно. Тому дуже швидко ми всі разом подалися до гостей.

Я хотів запросити свою наречену на танець, але в неї задзвонив телефон. Вона, зиркнувши на екран, миттєво скинула дзвінок. І я від цього весь напружився.

— Це хто? — суворо питаю.

— Мій...

Вона замовкає на пів слові, а я вмить закипаю невдоволенням.

— Ходімо на балкон, — зірвано прошу.

Це все мені не подобається. Я не хочу, аби її колишній надзвонював, принаймні не сьогодні. Бо завтра я з цим розберуся.

Виходимо на балкон, і телефон дзвонить знову.

— Має, дай мені трубку, — зірвано прошу.

— Що ти йому скажеш? — схвильовано питає вона.

— Скажу, що ти моя наречена...

— Леоне, не смій. — зірвано просить дівчина.

— Маленька, ти повинна розуміти, що з цим молодим чоловіком у тебе вже стосунків не буде. — сухо ставлю її перед фактом.

Вона спантеличено кліпає й питає:

— Тобто? Як це не буде?

— Ось так не буде. — шумно видихаю і прошу: — Давай мені телефон.

Мая ще мить вагається, а тоді таки простягає телефон, який перестає дзвонити в моїх руках. Простягаю його їй назад і прошу:

— Набери...

Але забираю назад, бо телефон дзвонить втретє. На екрані світиться «Антон». Знімаю слухавку і, увімкнувши гучномовець, безцеремонно кидаю:

— Слухаю.

— Це хто? Де Мая?

— Мая чує тебе. Кажи...

— Має, як це розуміти? Ти казала мені, що у тебе зйомки, а сама заміж вийшла... Тільки брехати мені не треба. Весь інстаграм та Тік Ток уже гуде новинами. Ніби Стрілецький одружився з тобою. Бо його мала підставити наречена, а він все-таки одружився. І весілля все ж відбулося? Ти не хочеш нічого мені пояснити?

Я шокований почутим. Який Тік Ток? Який інстаграм? Він про що? Простягаю телефон дружині і прошу:

— Поясни йому, що ти тепер моя дружина... А він може назавжди забути про тебе.

Доки дівчина спантеличено дивиться на мене, виймаю з кишені свій телефон і набираю Матвія. Це що за бардак коїться і куди він дивиться? Коли Матвій знімає слухавку, запрошую його на балкон. І шалено нервую. Мая щось розгублено пояснює своєму Антону, а мене здають нерви. Забираю у неї телефон і нервово кидаю:

— Послухай, чувак. Мая — моя дружина, якщо ти ще цього не зрозумів. Тож можеш про неї забути.

Кладу слухавку та простягаю телефон дівчині. Вона ж, схопивши його, хоче піти. Та я ловлю її за руку і притягую до себе.

— Маленька, заспокойся. — хрипко прошу. — Розбір польотів сьогодні влаштовувати не варто. Тож вгамуй емоції, поговоримо завтра.

— Відпусти! — невдоволено наказує вона.

Але я не можу її відпустити, ми у всіх на очах. Не хочу ще більше пліток, я й так на нервах.

— Має, досить. Тут справді не місце... — намагаюся говорити спокійно та бути переконливим. — Бо, схоже, у нас і так проблеми. І якщо твій Антон сказав правду, то їх потрібно вирішувати негайно.

Вона кліпає, а я пригортаю її до себе, послабивши натиск. Ми зараз в досить пікантній ситуації обоє. І вона повинна це розуміти.