Глава 16

МАЯ

Танцюю і потерпаю, бо танець може закінчитися будь-якої миті. А я страшенно боюся розмови, що неминуча. Що ж я скажу батькам Леона? Як їм в очі дивитися буду? Мені вже соромно. Я ж так не люблю брехні, та схоже, вона переслідує мене постійно. Бо тепер знову доведеться брехати всім. Звісно, якщо шлюб Стрілецького залишиться в таємниці. В чому я дуже сумніваюся.

Танець закінчується, і вистрілюють свічки-феєрверки. Вони горять, і я, мов заворожена, дивлюся на них.

— Гірко, молодим! — гукає ведучий.

А щоб тобі добре було. Щоб ти язика вкусив і не міг триндіти цілий вечір, лаюся в умі.

Налякано зиркаю на Стрілецького. Поглядом благаю його не цілувати мене, і разом з цим розумію, що цей поцілунок мусить бути.

Леон таки нахиляється і надто ніжно торкається моїх вуст. Зажмурюю очі, так хочу, аби він не цілував мене. Бо його поцілунок — це щось нереальне. Я не хочу більше з ним цілуватися насправді. Не хочу звикати до нього. Ми так не домовлялися...

Але вже за лічені секунди мій протест губиться на фоні солодкої насолоди, яка огортає тіло. Я забуваю про все на світі. Тону у шаленій пристрасті. І, злякавшись цього сама, першою обриваю поцілунок.

Леон ніжно пригортає мене до себе і хрипко на вушко шепоче:

— Дякую, моя маленька. Ти дуже солодка.

Мене ж охоплює тремор, не можу впоратися з емоціями. Приємні імпульси розлетілися по венах. Звісно, мені приємно чути такі компліменти, але ми вже вдруге порушили нашу домовленість. І я від цього почуваюся геть незручно.

— Має, ходімо. Потрібно з батьками поговорити.

Нагадує Леон, краще б мовчав. Бо хвилювання, яке ледь відпустило, повертається з новою силою. Але не встигаю сказати нічого, бо Леон вже веде мене до ведучого.

Коли Гнат замовкає, Леон просить його розважати гостей, бо має поговорити з батьками. Чоловік з мікрофоном згідно киває, і ми знову рушаємо, цього разу у напрямку батьків мого чоловіка.

Ну не можу я контролювати себе. Як і заспокоїтися не можу. Леон покликав батьків, і ми у чотирьох йдемо до однієї з кімнат відпочинку.

Пропустивши батьків вперед, мій чоловік зачиняє двері і, обнявши мене, звертається до них.

— Мамо, тату, присядьте, будь ласка, на диван, і перш ніж завалити мене численними запитаннями, послухайте.

В кімнаті повисає дзвінка тиша, яку порушує Леон.

— Ви запитаєте, чому моєю дружиною не стала Еліна? А тому, що вона підло підставила мене, — він набирає повні легені повітря і заявляє: — Не хочу поводитися як ображений хлопчисько та виносити наші стосунки на всезагальний розгляд. Але таке не прощають. Тому моєю дружиною стала Мая...

— То виходить, ти на зло Еліні одружився з іншою? — невдоволено питає батько.

— Не на зло, тату, — заперечує Леон і починає розповідати ту ж історію, що й моїй матері, а завершивши додає: — Тому, тату, не треба перебільшувати. Я в змозі сам приймати рішення і знаю, чого хочу. Якщо ти не забув, мені тридцять два.

— Авжеж, — фиркає батько. — Ти все в змозі. Ти ж у нас...

— Ізяславе, годі! — лагідно просить мати. Білява жінка з кучерями у яскраво-червоній сукні. Вона бережно торкається чоловіка заспокійливим жестом. — Хіба це все важливо? Найважливіше, аби наш син був щасливий у шлюбі, а все інше... — вона знизує плечима.

Батько хмуриться, невдоволено дивлячись на свою дружину.

— Маріанно, не починай, — гримає він.

— А я й не починаю, — відмахується приваблива білява жінка. — Краще згадай, як ми наше весілля гуляли.

Стрілецький-старший видихає і невдоволено зиркає на дружину.

— То були ми... — бурчить.

— А це наш син, — заступається за Леона мати. — Чи, може, ти шкодуєш, що все склалося так? Чи, може, хоч раз пошкодував?

Ізяслав нахмурився ще більше і хрипким голосом кидає:

— Ні разу. Але...

— Без «але», Ізяславе. Давай не будемо псувати дітям свято, — просить жінка.

Леон хмикає і, пильно дивлячись на батьків, заявляє:

— Мамо, тату, схоже, я чогось не знаю... Звісно, сьогодні не час та не місце... Але ми повернемося до цієї розмови після весілля.

Здається, Леон теж чогось не знає про своїх батьків. Мені вже й самій цікаво почути їхню історію.

— Обов’язково, — фиркає батько. — Поговоримо. І, може, ти тоді скажеш нам правду.

— От і чудово, — втручається мати. — А зараз давайте знайомитися та підемо до гостей, аби не думали того, що не треба. — Вона простягає мені руку і представляється: — Маріанна Тадеївна, сонечко.

— Мая, — теж простягнувши їй руку, представляюся.

Я страшенно нервую, розгублено кліпаю, коли до мене підходить батько Леона. Він весь такий суворий. Але теж простягає мені руку та представляється.

— Ізяслав Страхович, — він потискає мені руку і додає: — Радий вітати у нашій родині, красунечко. І хочу бачити вас зі своїм сином щасливими.

— Дякую...

У двері стукають, і всередину входить Матвій.

— Перепрошую, Леоне, прибула Єва Дмитрівна Коляда — мати Маї.

Мій а-ля свекор відпускає мою руку і просить:

— Матвію, проведи нашу сваху сюди. Заодно і познайомимось.

Тепер я потерпаю іще більше. Дуже сподіваюся, маму попустило, і вона не буде висловлювати своє невдоволення перед сторонніми людьми.